Психологія спілкування
Никула Денис <nykula@ukr.net>, 2 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма

Принципово важливим кроком у напрямі створення психології мовленнєвої діяльності є поява психолінгвістики. Це галузь, що вивчає внутрішню психологічну організацію мови й досліджує індивідуальні й універсальні фактори спілкування. Те, як людина, пізнаючи дійсність, предмети і явища в їх зв’язках та взаємозалежностях, виділяє їхні суттєві ознаки, абстрагує їх, закріпляє й передає іншим людям, які проєктують таким чином свою свідомість на нову дійсність — суспільне знання.

Спілкування має особливо велике значення для розвитку особистості дитини, яка з’являється на світ безпорадною й потребує догляду. Поведінка, діяльність і ставлення дитини до світу й себе визначається її спілкуванням з дорослими. Потреба в спілкуванні не природжена, а формується в процесі взаємодії. Дитина оволодіває процесом комунікації поступово: розвиває фонематичний слух, починає багатозначно вимовляти слова, розширює лексикон і формує складні граматичні конструкції.

На ґрунті потреби в спілкуванні виникають інші соціальні потреби, зокрема в почутті емоційної, оціночної й інформаційної підтримки іншими, взаємному інтересі до справ іншого та активній взаємодопомозі. Соціальні потреби складаються в дитинстві й ранній юності, формуючи характер і накладаючись на відповідні задатки.

За критерієм просторового існування виділяють прямий контакт між суб’єктами спілкування (наприклад, студенти слухають лекцію викладача) й опосередковані комунікативні зв’язки (наприклад, читаючи цей реферат, ви отримуєте інформацію про психологію спілкування в моїй інтерпретації, не контактуючи зі мною безпосередньо). За критерієм орієнтації на співрозмовника виділяють міжособистісне й масове спілкування; за часовим обмеженням — короткотривале й довготривале. В деяких випадках спілкування буває негативним: небажаним, конфліктним чи маніпулятивним.

Наслідками отримання спонукальної інформації можуть бути як виконання певної дії чи уникнення небажаних видів діяльності, так і порушення деяких форм поведінки. Констатуюча інформація не припускає безпосередньої зміни поведінки, а лише виявляється у формі повідомлення. У ході спілкування інформація зазнає змін: формується, уточнюється й розвивається. Нерідко буває, що люди не завжди однаково розуміють ті самі слова, мають із ними різні асоціації (простий приклад: слово «корінь» має різні значення в математиці, лікувальній справі й лінгвістиці). Для підкріплення процесу комунікації людина використовує невербальні засоби спілкування.

У психології спілкування зібрано багато знань про «мову тіла», або невербальне спілкування: оптико-кінетичну, паралінгвістичну, екстралінгвістичну, просторово-часову та інші системи знаків. Соціолог Гарольд Ласуел виділяє такі п’ять елементів комунікативного процесу: хто комунікатор, про що повідомлення, який канал зв’язку, якому реципієнту передається повідомлення й із яким ефектом. Залежно від якісних відмінностей цих елементів по-різному застосовується акустична система мови, до якої відносять тембр, висоту, тональність, гучність, інтонації, темп мови, фразові й логічні наголоси.

Швидко вимовлені повідомлення люди рефлекторно вважають більш переконливими та об’єктивними. Однак коли потрібно дати час адресату зробити власні висновки й сформувати критичні думки, краще говорити повільно. В установах культури або коли поруч хтось працює, слід притишити голос. Коли комусь потрібна допомога чи хтось виступає перед великою авдиторією, доцільно говорити гучніше. За допомогою інтонації, тембру голосу можна вимовити «так» із негативним відтінком, а слову «ні» надати позитивного значення.

Основними завданнями невербального спілкування є створення й підтримка психологічного контакту, регуляція процесу спілкування, додання нових значущих відтінків словесному тексту, вираз оцінок, ролей і змісту ситуації. Повідомлення називають конгруентним, коли між вербальними й невербальними чинниками дотримано відповідність, а його складові частини узгоджено​ в прагненні знайти контакт зі співрозмовником.

Багато інформації може надати жестикуляція співрозмовника. Ритмічні жести підкріплюють функцію інтонації: підкреслюють логічний наголос, уповільнення й прискорення мовлення, місце пауз. Емоційні жести передають різні відтінки почуттів: «бити себе у груди», «стукнути кулаком по столу», «знизати плечима». За допомогою вказівного жесту мовець виділяє предмет із ряду однорідних, вказує місце, підкреслює порядок руху. Зображувальні жести застосовуються, коли для передачі уявлення недостатньо одних слів.

Численні символічні жести можна категоризувати за інтерпретацією. Наприклад, під час успішних ділових переговорів сидячі учасники розстібають піджаки й розпрямляють ноги — це жест відкритості. При конфліктній ситуації співрозмовник може схрестити руки на грудях — якщо ми бачимо такий жест захисту, доцільно переглянути, що ми робимо чи говоримо. Нахил голови — жест оцінки, що говорить про зацікавленість, увагу.

У процесі спілкування люди займають різне просторове розміщення відносно один одного, що називають проксемікою. Існує вислів «витримати дистанцію»: ділові розмови ведуть на дистанції 1,5 — 3 м. Межі зони особистого спілкування різні для різних культур, варіюючись від 0,5 до 1,5 м.

Діалогом називають процес взаємного спілкування, коли репліка замінюється у відповідь фразою й відбувається постійна зміна ролей. Розрізняють декілька видів діалогічних публічних виступів. Бесіда — питально-відповідна форма роз’яснення подій задля вивчення суспільної думки й оперативного надання відповідей на гострі питання. Диспут — різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між учасниками. Інтерв’ю — стислі відповіді на перелік питань, основних для газети чи телебачення. Прес-конференція — донесення до широкої публіки інформації про дії організації, що мають велику значущість для громадськості.

До монологічних публічних виступів відносять таке мовлення, коли репліки висловлює лише один із партнерів. Доповідь — виступ громадського діяча з рекомендаціями й закликом до обговорення. Звітна доповідь на зборах — стисла розповідь про пророблену роботу. Політична промова — висвітлення актуальних питань часу з позицій певного політичного руху. Політичний огляд — інформування й коментування соціально-політичних подій. Мітингова промова — гострополітичний мобілізаційний заклик. Агітаційна промова — виступ із метою захопити, переконати чи викликати активні дії. Лекція — аргументоване й систематизоване викладення матеріалу з пізнавальною чи політичною метою.

Конкретний вибір стилю спілкування визначається особистими якостями людини, її світоглядом і соціальним статусом у певному суспільстві, характеристиками цього суспільства тощо. Ритуальне спілкування виконує завдання підтримки зв’язку з суспільством і підкріплення уявлення про себе як про його члена. Маніпулятивне спілкування передбачає ставлення до партнера як до засобу досягнення зовнішніх цілей. Гуманістичне спілкування спирається на особисте розуміння, співчуття й співпереживання — без запланованих на самому початку цілей і зі спільною зміною уявлень у процесі. Авторитарне спілкування виглядає як одноосібне ухвалення рішень і наказів, без заохочення ініціативи інших людей. Демократичному спілкуванню властиве колегіальне прийняття рішень, загальна інформованість і врахування потреб різних учасників.

На шляху небажаної, втомливої або небезпечної інформації реципієнт може встановлювати психологічні перепони, які називаються комунікативними бар’єрами. Бар’єр взаєморозуміння може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Семантичний бар’єр виникає, коли учасники спілкування використовують різні значення слів. Стилістичний бар’єр виникає при невідповідності стилю мови й ситуації спілкування. Логічний бар’єр виникає, коли логіка міркування занадто складна для розуміння слухача або суперечить властивій йому манері доказів. Соціально-культурний бар’єр може виникати на ґрунті соціальних, світоглядних і професійних відмінностей, що призводять до різного пояснення одних і тих же понять. Бар’єр авторитету виникає при сприйнятті партнера спілкування як особи певної професії, національності, статі чи віку.

Яка б не була мета спілкування, корисно знати технічні прийоми ефективного слухання. Аналізуйте свої звички, сильні й слабкі сторони, характер помилок. Не уникайте відповідальності при спілкуванні, ставте уточнювальні запитання, активно виражайте емоції. Будьте уважні й стежте, щоб ваші пози й жести виражали, що ви слухаєте співрозмовника. Зосереджуйтесь на тому, що говорить учасник діалогу, й намагайтеся звести до мінімуму ситуаційні перешкоди. Прагніть зрозуміти не тільки зміст слів, а й почуття співрозмовника, закодовані відповідно до прийнятих соціальних норм. Стежте за невербальними сигналами розмови й помічайте невідповідність їх мові співрозмовника. Дотримуйтеся схвальної реакції стосовно того, хто виражає думку. В деяких випадках дія є кращою відповіддю співрозмовникові.

Для досягнення бажаного успіху під час виступу необхідні такі якості оратора, як знання предмета мовлення, володіння навичками публічного мовлення й власний престиж. Вищою формою ораторського мистецтва є імпровізація, особливо важлива у відповідях на запитання, в полеміці, короткому виступі з доповіддю та обговореннях. Однак чистою імпровізацією захоплюватись не треба, важливо максимально відточувати кожну фразу й формулювання. Важливими навичками мовлення є вміння підібрати матеріал, організувати промову, проголосити її з трибуни, відреагувати на поведінку слухачів. Багато залежить від того, як ритор стоїть і тримається на трибуні, від дотримання паузи на початку промови, натхненного обличчя оратора, відсутності жестів-паразитів.

Інтерактивна сторона спілкування фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють втілити спільну для партнерів діяльність. За теорією обміну, люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважаючи на можливі винагороди й затрати. Психоаналітичний підхід стверджує, що міжособистісна взаємодія визначається уявленнями, засвоєними в ранньому дитинстві, й конфліктами, пережитими в цей період життя. За теорією керування враженнями, соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі, в яких люди прагнуть створювати й підтримувати сприятливі враження. В працях представників символічного інтеракціонізму поведінка людей по відношенню одне до одного й предметів навколишнього світу досліджується як така, що визначається тим значенням, яке вони їм надають.

При міжособистісній взаємодії обставини підштовхують кожну людину до багатьох інших індивідів. Можна виділити різні види контактів: просторові, контакти обміну, контакти зацікавленості. Механізм соціальної взаємодії можна представити у вигляді формули: «потреба + мотив + інтерес = взаємодія». Потреба надає індивіду певну спрямованість. Індивід співвідносить потребу з об’єктами середовища, актуалізуючи мотиви. Об’єкт у поєднанні з мотивом викликає інтерес. Розвиток інтересу призводить до появи в індивіда мети щодо конкретних соціальних об’єктів. Індивід усвідомлює ситуацію й може далі розвивати суб’єктивну активність, формуючи мотиваційну установку, яка означає потенційну готовність до соціальної взаємодії.

Види взаємодії класифікують дихотомічно. Співробітництво передбачає такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Суперництво утворюють дії, які розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння. Також взаємодію можна оцінювати за кількісним аспектом: існує взаємодія між групами, між особистістю та групою, між двома особистостями.

При соціальній взаємодії індивід змінює поведінку, установки, наміри й уявлення іншого індивіда. Психологічним впливом називають застосування в міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини. До видів психологічного впливу належать переконання, зараження, навіювання, наслідування, мода й чутки.

Процес міжособистісного пізнання людьми одне одного ускладнюється явищем егоцентризму — нездатності побачити й зрозуміти пізнавальну позицію іншої людини, невміння оцінити факти, події та явища з її точки зору. Протилежністю егоцентризму виступає емпатія — намагання осягнути емоційний стан іншої людини, здібність проникати в її психічний стан, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу, готовність адаптувати своє сприйняття до сприйняття іншої людини задля кращого розуміння того, що з нею відбувається. Проявами емпатії є співпереживання та співчуття.

Рефлексія — вид соціальної перцепції, що передбачає не тільки знання суб’єкта про себе й свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприймаються іншими. В процесі рефлексії індивід бачить, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності, й стає об’єктом свого спостереження, набуває здатності аналізувати власний психічний стан.

Протиріччя — двигун розвитку. В ситуації, що включає суперечливі позиції сторін, спірні цілі чи засоби їх досягнення, відсутність збігу інтересів чи бажань, виникає конфлікт — зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії.

Переважно конфлікти виникають через різні ціннісні установки співрозмовників. Розрізняють ідеологічні конфлікти, економічні, соціально-побутові, сімейно-побутові, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, конфлікти належності; міжгрупові конфлікти, міжособистісні, внутрішньоособистісні.

Вирішення конфлікту буває об’єктивно повним через перетворення об’єктивної ситуації; об’єктивно частковим внаслідок втрати зацікавленості; суб’єктивно повним завдяки кардинальній зміні образу ситуації; суб’єктивно частковим через достатню для тимчасового припинення суперечності зміну образу конфліктної ситуації. Інколи для повного вирішення конфліктів необхідна участь третьої сторони — арбітра.

Розрізняють стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Стиль конкуренції — активне прагнення розв’язати конфлікт власним способом, коли людина має певну владу. Стиль ухилення — коли позиція нестійка й відсутня співпраця з іншими з метою розв’язання проблеми, наприклад коли відбувається спілкування з психічно складною людиною, з якою нема причин підтримувати контакти. Стиль пристосування — діяти разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси, коли співчуваєте іншій людині й намагаєтесь підтримати її. Стиль співпраці — захищати власні інтереси, коли є різні приховані прагнення двох сторін і визначено чинник незадоволеності. Стиль компромісу — часткове задоволення власних інтересів і взаємні поступки учасників. Найкращий підхід визначається конкретними обставинами; слід робити свідомий вибір.

Знання психологічних закономірностей спілкування, застосування їх у професійній діяльності підвищує ефективність праці фахівців, допомагає їм розуміти співрозмовників, регулювати взаємовідносини з колегами. Психологічні знання й уміння необхідні кожній людині, особливо в галузях, що передбачають постійні контакти типу «людина — людина».

Психологія спілкування досліджує особливості взаємозв’язків людини з суб’єктами спілкування, допомагає глибше пізнати себе й оточення, ефективно взаємодіяти з ними. Завдяки спілкуванню утворюються товариства людей, у яких налагоджується взаємодія й виробляються соціальні норми поведінки.

М. М. Філоненко. Психологія спілкування. Підручник. НМУ, 2008.

А. В. Курова. Психологія спілкування: навчально-методичний посібник. НУ «ОЮА», 2020.

Л. Г. Кайдалова, Л. В. Пляка, Н. В. Альохіна, В. С. Шаповалова. Психологія спілкування: навчальний посібник. НфаУ, 2018