Історія англійської мови
Никула Денис, 2 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма навчання

Метою вивчення історії англійської мови як предмету є ознайомлення з походженням англійської мови та її місцем у системі індоєвропейських мов (зокрема германських), а також вивчення закономірностей розвитку англійської мови, її словникового складу, граматичної будови та фонетичної системи в нерозривному зв'язку з історією англійського та сусідніх народів.¹

Для поділу історії англійської мови на періоди застосовується екстралінгвістична класифікація, в основі якої лежать події з історії англійського народу. Давньоанглійська мова почала формуватися в V столітті, коли англо-саксонські племена вторглися до британських островів. Середньо-англійський період розпочався норманським завоюванням у XI столітті. В 1476 році Вільям Какстон надрукував першу книгу англійською, що стало точкою відліку ново-англійського періоду. В 1950-х роках англійська мова стала глобальною, й цим відзначається сучасний, або пізній ново-англійський період, який триває до сьогодні.²

В античні часи германські племена складали декілька племінних угруповань. Докладну їхню класифікацію навів Пліній, а Фрідріх Енгельс вніс у неї корективи. Ця класифікація налічує 5 груп. Східногерманські племена — вінділи (готи, бургунди, певкіни й бастарни) — мешкали на сході Європи, зокрема на території теперішньої Румунії. Північногерманські — гілевіони — жили в Скандинавії. Мови решти племен відносять до західногерманських. Це інгвеони, що проживали на берегах Північного моря; істевони, що жили на Рейні; й ермінони, що проживали на півдні теперішнього заходу Німеччини.³

Давньоанглійська мова була утворена з говірок германських племен, що жили в IV-V століттях. В англо-саксонській Англії існувало чотири основні діалекти. Кентський був мовою племені ютів, що заселило Кент. Західно-саксонським (уесекським) говорило плем'я саксів, що поселилось у південному регіоні Темзи. Двома іншими діалектами послуговувалось плем'я англів. Мерсійський діалект був поширений від Темзи до Хамберу. Нортумбрійський існував на півночі ріки Хамбер. Найважливішою писемною пам'яткою, в якій збереглися ці діалекти, залишається героїчна поема «Беовульф». На основі мерсійського діалекту була утворена стандартна сучасна англійська мова.⁴

Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних і морфологічною диференціацією частин мови. Флективна будова й вільний порядок слів дозволяють віднести її до синтетичних мов. Лексичний склад походив із говірок германських племен, із незначними кельтськими й латинськими запозиченнями.⁵

Писемність давньоанглійською мовою почала з'являтися на початку VIII ст. У більшості текстів використовувався західносаксонський діалект. Англосакси запозичили стилі письма, які використовували ірландські місіонери, зокрема острівний напівунціал, який використовувався в книгах латинською мовою. Для письма давньоанглійською використовувався менш офіційний мінускул. На ювелірних прикрасах, зброї, каменях та інших предметах використовувався різновид рунічного алфавіту, який принесли в Британію англосакси.⁶

В 1066 році Англію завоювали нормани, й норманський діалект французької став офіційною мовою Англії. Проте англосакси продовжили використовувати давньоанглійську мову, поповнюючи її лексику запозиченнями з французької. В розмовну мову також потрапило безліч латинських слів, запозичених у священиків-християн. А вчені використовували грецькі й латинські слова, коли не знаходили достатніх способів вираження в германському корпусі. Мова набула аналітичності: порядок слів став сталим, зв'язок між словами почав здійснюватись за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів, скоротилась кількість відмін, зруйнувалась категорія роду. Найвизначнішою пам'яткою середньо-англійського періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера.⁵

Закон Грімма — це набір правил, які встановлюють відповідність між германськими та іншими індоєвропейськими мовами. Сутність цього закону полягає в тому, що система проривних приголосних германських мов пересунулась на один ступінь. А саме: індоєвропейським глухим проривним (p, t, k) відповідають германські глухі щілинні (f, p, h), індоєвропейським дзвінким проривним (b, d, g) відповідають германські глухі проривні (p, t, k), а індоєвропейським дзвінким придиховим (bh, dh, gh) відповідають германські дзвінкі проривні.⁷

Закон Вернера — фонетико-морфологічна закономірність, характерна для германських мов. Карл Вернер відкрив, що глухі приголосні f, þ, s, h, hw після ненаголошеного складу стають дзвінкими β, ð, z, ɣ, ɣʷ. Класичним прикладом є трансформація прото-індоєвропейського слова «батько» — phtér, яке в протогерманській набуло вигляду faðer, а не faþer, тоді як «брат» — bréhter — broþer.⁸

Основну частину словникового складу давньоанглійської мови складають успадковані слова індоєвропейського й германського походження. Також у давньоанглійській виділяють нечисленні запозичення.

Індоєвропейська лексика включає іменники, що позначають членів сім'ї (modor), частини тіла (heorte), тварин (mus), явища природи (snaw); фізичні дії (etan); прикметники й прислівники (nu, eald); числівники (hund); особисті, вказівні й питальні займенники (ic, t, hwot); прості прийменники й сполучники (on, and).

Германська лексика включає іменники, що позначають частини тіла (hand), тварин і рослини (horse, leaf), явища природи (sand, storm), предмети побуту й матеріальної культури (shoe, bridge), абстрактні поняття (life, hope); дієслова (make, drink, sing); прикметники (true, little, green); деякі займенники й прислівники (such, often).

Кельтські слова позначають навколишні предмети (bin, cradle); географічні назви (London, Wales). Латинські запозичення позначають поняття матеріальної культури (cup), будівництва (wall), сільського господарства (mill); слова релігійної сфери (priest, monk). Скандинавські запозичення позначають поняття державного управління (law, wrong), побуту (husband), деякі географічні назви (Troutbeck).⁹

Тексти давньоанглійською мовою, які дійшли до наших днів, належать до різних жанрів: поетичні, релігійні, юридичні й нейтральні. Сучасні філологи поділяють давньоанглійські слова на три стилістично окремі групи: нейтральні, запозичені й поетичні слова.

Нейтральні слова характеризуються найвищою частотою вжитку, широким використанням у словотворі й історичною стабільністю. Більшість цих слів збереглися до сьогодні. Ці слова мають англо-саксонське походження: mann, blind, drincan.

Запозичені слова знаходяться в текстах релігійного, юридичного, філософського чи наукового характеру. Серед запозичених слів більшість походять із латинської, наприклад animae domus — помешкання душі.

Поетичні слова становлять особливий інтерес. Помітною рисою давньоанглійської поезії є її багатство на синоніми. У «Беовульфі», наприклад, є 37 слів на позначення концепції воїна, 12 — битви, 17 — моря. Серед поетичних слів на позначення героя можна виділити beorn, rinc, secg і чимало метафоричних словосполучень: garberend (списоносець), garwiga (воїн зі списом). Ці сполуки використовувались для декорування тексту, експресивного ефекту, наголошення на певній якості й досягнення алітерації. Імовірно більшість поетичних слів були архаїчними вже в період формування давньоанглійської мови.¹⁰

У середньоанглійський період методом словоскладання утворювались нові іменники, займенники й прислівниками. Найчисленнішою групою були складні іменники. Моделлю їхнього утворення було складання основ двох іменників (nightgown, football), прийменника й основи іменника (thoroughfare), основ прислівника й дієслова (income). У цей період було утворено складні займенники, переважно неозначені, з основ займенника й іменника (anybody, everything). Складні прислівники в середньоанглійський період утворювалися складанням прикметника й іменника (meanwhile), займенника й прислівника (anywhere), прислівника й іменника (beforehand), прислівника й прикметника (already).¹¹

Після нормандського завоювання в Англії співіснували англійська, французька й латинська мови. Діалекти корінного населення були рівноправні між собою, але офіційною державною мовою була французька (англо-нормандська), а мовою церкви й науки залишалася латинська. Проте тривала асиміляція нормандців серед місцевого населення.

Починаючи з XIII століття, сфера вжитку англійської розширилася. У 1258 році король Генріх III звернувся до жителів Англії двома мовами: французькою й лондонським діалектом англійської. Невдовзі англійська стала мовою судочинства й парламенту, а до кінця XIV століття стала державною. 1477 року було скасовано французьку як мову шкільного навчання.

У розвитку письмової форми лондонського діалекту XIV століття велику роль відіграли твори Джеффрі Чосера «Canterbury Tales» і «A Legend of Good Women», які переписувалися в багатьох примірниках і розходилися по всій країні. Важливий внесок у зростання ролі англійської мови зробив також Джон Вікліф, котрий переклав нею Біблію.

Нова англійська національна література виникла в XVI столітті після великих соціальних зрушень. Драматурги Вільям Шекспір, Бенджамін Джонсон, Френсіс Бомонд створили чимало великих літературних творів. Орфоепісти Харт і Вільям Буллокар почали формалізувати універсальні мовні норми, описуючи вимову з точки зору співвідношення букви й зуку.

1755 року було видано Великий Оксфордський словник доктора Семюеля Джонсона. Цей словник зберігав традиційну орфографію й рекомендував у вимові якнайменше відходити від написання. Він став універсальним довідником для письменників XIX століття. Таким чином до початку XIX століття було повністю встановлено норму й розроблено навчально-довідковий апарат національно-літературної англійської мови.¹²

Англійська мова зазнавала впливу скандинавської під час давньоанглійського періоду. В VIII–XI століттях тривали навали вікінгів та їхні поселення в різних частинах країни. 878 року після неодноразових поразок король Альфред розбив данську армію під поселенням Естандуном (зараз у Вельтширі) й уклав зі скандинавами Ведморський договір, за якими 2/3 англійської території потрапили під дію данського закону. Скандинави займалися сільським господарством, торгівлею й будівництвом міст.

У 991 році скандинавський флот під командуванням Олафа Трувасона, до якого згодом приєднався Свейн, король Данії, вторгся до гирла Темзи й осадив Лондон. У 1016 році територію Англії було поділено між англійським королем Едмундом і данським королем Кнутом, який після смерті Едмунда став королем усієї Англії, Данії та Норвегії. Впродовж XI й XII століть контакти англійців та скандинавів уже були мирними.

На присутність скандинавського прошарку серед англійського населення вказують географічні назви. Слово dal (долина) залишається в складі Avondale і Lonsdale, force/foss (водоспад) — у Fossway, Scaleforce, Fossbury, which/wick (затока) — у Ipswhich, Greenwich, Wicklow.

В основу англійської загальнонародної мови ліг діалект району East Midlands, який підлягав скандинавському впливу. До обох мов — англійської й скандинавської (які в епоху скандинавського завоювання володіли особливим ступенем близькості й могли розглядатись як діалекти одної й тої ж мови) — відносяться іменники: man, wife, mother, house, life, winter; дієслова: will, can, meet, bring, think; прикметники: full, better, best, mine, over, under.¹³

Після поразки англо-саксонської армії 1066 року в битві при Гастінгсі норманське завоювання справило великий вплив на англійську мову, котра стала мовою простого народу й слуг. Французька була мовою норманської аристократії та уряду. Багато людей в Англії знали обидві мови й це викликало проникнення в словниковий запас англійської слів зі сфери побуту знаті, а також політичних термінів.

Перш за все французькими запозиченнями були слова, пов'язані з феодальними відносинами: feudal, baron, vassal. Деякі слова пізніше отримали більш загальний сенс: command, obey, serve, glory, danger. Запозичено слова, пов'язані з війною: war, army, battle, arms, victory, власне war. Слова, що позначають розваги: leisure, pleasure, delight, comfort, ace, cards. А також професії ремісників, які обслуговували феодалів: tailor, butcher, carpenter. Із французької до англійської перейшли й деякі поняття повсякденного вжитку: hour, minute, second, river, mountain, air, fruit, machine.

Під впливом французьких графічних правил з'явилися нові позначення для англійських звуків: th, gh, sh, ch, tch, dg, j. Було запозичено французький суфікс -ess на позначення іменників жіночого роду; цей суфікс приєднувався до англійських коренів, зокрема goddess. До англійської потрапили французькі суфікси -able, -ible; префікс dis-. Найголовнішою зміною в звуковій структурі французьких запозичень було перенесення наголосу з кінця слова на один із попередніх складів.¹⁴

Греки VII століття до нашої ери були першими, хто запровадили абетку. Видозміну їхньої абетки запозичили римляни, які поширили її Західною Європою. Таким чином сучасна англійська містить багато літер, якими користувалися давні греки. Навіть слово на позначення абетки — alphabet — має грецьке походження, складаючись із перших двох літер грецької абетки: альфи й бети.

Під впливом давньогрецької літератури англійська запозичила багато коренів, наприклад у словах philosophy, democracy й mathematics. Грецькі префікси й суфікси часто використовуються в англійському словотворі: tele-, micro-, anti-, -ology, -ism. Із грецької міфології походять слова nemesis, hubris, eureka, а також ідіоматичні словосполучення Achilles' heel і Trojan horse.¹⁵

Перші запозичення з латинської з'явилися в давньоанглійській після завоювання Британських островів римлянами в I столітті до нашої ери. Було запозичено корені в назвах міст: Manchester, Lancaster (лат. castra — військовий загін), Lincoln, Colnchester (colonia — поселення), Portsmouth, Bridgeport (portus — гавань). Із латинської до англійської потрапили назви продуктів харчування й рослин, а також географічні терміни: wine (vinum), cheese (caseus), cherry (cerasus), tower (tunis), mill (molinum), mile (milla passum).

В епоху поширення християнства в давньоанглійській мові з'являються слова латинського походження, пов'язані з релігією та освітою: candle (candela), priest (presbyter), apostle (apostolus), bishop (episcopus), devil (diabolus). А в ході розширення сфери вжитку англійської мови до неї потрапили латинські запозичення в сфері науки й політики: animal, formula, veto, idea, comedy, antenna, fact, radius, tradition.¹⁶

Слово «кельт» походить із давньогрецької, в якій зневажливо позначало незнайомців та іноземців. Для римлян слова «кельт» і «гал» були взаємозамінними, так називали мешканців римських територій у Франції й на півночі Італії. У V столітті до нашої ери кельтські мови були поширені в Європі й зокрема на Британських островах. Коли римляни покинули Британію в V столітті нашої ери, племена, що говорили кельтськими мовами, залишилися правити Шотландією, Вельсом і Конволом.

Кельтський вплив зосереджений насамперед у географічних назвах: Avon, Kent, York, Thames. З ірландської гальської було запозичено міфологічні назви: leprechaun, banshee; дієслово bother, прикметник keen. Із шотландської гальської до англійської прийшли слова plaid, inch, whisky. Із вельської було запозичено назви птахів penguin і gull.¹⁷

В ранньому ново-англійському періоді запозичення були ключовим шляхом розширення лексики англійської мови. Це був час найшвидшого зростання словника в її історії. Мовами-донорами були французька, італійська, іспанська, нідерландська й грецька, але головним джерелом запозичених слів була латинська, оскільки зростав інтерес до класичних мов, особливо в часи Відродження й Просвітництва.

Запозичення слів наповнює мову новими назвами для нових понять. Лексеми запозичують, коли в рідній мові нема еквіваленту певній термінології чи риторичним прийомам. Вчені раннього ново-англійського періоду стверджували, що лише в латинській мові є терміни, що точно передають їхні ідеї. До того ж, запозичення слів збагачує мову синонімами, надаючи способи по-різному акцентувати увагу при висловленні тої самої думки. Прикладами таких синонімічних пар стали hearing/audition і loving/amatory.

До семантичних змін належить розширення чи звуження значення слова, додання йому позитивного чи негативного відтінку. В ново-англійському періоді змінилося, наприклад, значення слова addicted, котре початково означало відданість. Слово artful, спершу позначаючи вправність, отримало відтінок шахрайства. Й навпаки, іменник politician позбувся негативного сенсу інтриганта, а прикметник precise — надмірної скрупульозності.

Семантичні зміни також бувають спричинені використанням евфемізмів — заміщенням просторічних слів через відчуття делікатності чи табу. В ході такої заміни новий вираз може набувати того ж відтінку, що й первісне слово, й у свою чергу потребувати заміщення новим евфемізмом. Прикладом такого заміщення став ужиток слів lavatory (початково — ванна) й toilet (вбиральня).

Іншим поширеним типом семантичних змін є наслідок використання метафор. Коли переносне значення вживається достатньо часто, воно може стати новим постійним сенсом відповідної лексеми. Так відбувалося в ново-англійському періоді зі словом headache, котре стало означати набридливу проблему, й budget, котре спершу означало гаманець.

Ще одним типом семантичних змін є втрата інтенсивності. Прикметник beastly, що буквально означав «тваринний, брутальний», почав уживатися для позначення просто неприємних, образливих дій. Відтоді цим прикметником стало можливо позначати, наприклад, погоду чи навіть неживі предмети.¹⁸

Упродовж середньоанглійського періоду в словотворі англійської мови було зменшено використання способу створення нових слів за допомогою чергування голосних та приголосних. Було змінено візуальний та звуковий вигляд словотвірних афіксів. З'явився новий спосіб творення слів — кореневий спосіб (конверсія).

Тривало утворення слів за допомогою префіксів і суфіксів. Утворилося, наприклад, слово mistake за допомогою префіксу mis-, що позначає хибність дії, й запозиченого зі скандинавської мови слова take, що перекладається як «брати». А також слово unhappy за допомогою дуже поширеного в цей період словотвору префіксу un- і кореня happy. Поширеним у середньоанглійському періоді суфіксом для позначення належності людини до професії був -man: gentleman, craftsman, shipman. Іншим поширеним суфіксом став -hood: neighborhood, falsehood.

Складні іменники становили найбільшу частину з усіх утворених лексичних одиниць середньоанглійського періоду. Складали основу дієслова та іменника, основи двох іменників, основи дієслова та прислівника, прийменник та основу іменника. Складні прислівники утворювали за допомогою складання прислівника й іменника, прикметника й іменника, прислівника й прикметника, займенника й прислівника. Також у цей період було утворено складні займенники шляхом складання займенника з іменником: everybody, somebody.

Наприкінці середньоанглійського періоду новим методом утворення лексичних одиниць стала конверсія іменника в дієслово (a land — земля, to land — висаджуватися на берег) й дієслова в іменник (to smile — посміхатися, a smile — посмішка). На появу конверсії вплинула редукція ненаголошених закінчень.

У ранному новоанглійському періоді тривало поширення конверсії. Набув розповсюдження синтаксичний спосіб словотвору на базі наявних словосполучень. Виник новий спосіб словотвору — скорочення.

З'явилися нові префікси: re- (для позначення повтору дії), dis- (для позначення заперечення): recollect, disregard. Суфікси -er, -or утворилися через запозичення слів з латинської: actor, publisher. Поширеним був суфікс -ing у новотворі іменників і прикметників: farming, interesting. Суфікс -able використовувався для утворення прикметників від дієслів: unbelievable.

Спосіб складання слів продовжував застосовуватись, доповнившись новими моделями: прикметник та іменник, герундій та іменник, прийменникова модель: easy-chair, reading-room, man-of-war.¹⁹

Римська абетка й латинська мова почали використовуватися в Британії, коли вона входила до складу Римської імперії (43–410 роки), й залишилися у вжитку в кельтських регіонах Британських островів навіть після занепаду давнього Риму. Крім латинської абетки, використовувалися також руни, якими послуговувалися в давньоанглійський період.

У 597 році Святий Августин приніс у Кент християнство, й монахи почали записувати англійську за допомогою римської абетки. Через нестачу літер вони додали до абетки деякі руни, зокрема торн (Þ) на позначення звуків th у словах this і thin. В цей період запис англійської залишався простим, оскільки літери загалом збігалися з вимовою.

Після норманського завоювання 1066 року до англійської почали потрапляти французькі слова. Цей процес тривав до 1430 року, коли англійська остаточно витіснила французьку в офіційному та літературному вжитку. Нові стандарти намагалися систематизувати запис англійських слів, зокрема запозичених із французької. Проте цей процес зачепив лише частину слів. Деякі слова почали записувати відповідно до англійської вимови: bataille — battle, compter — count; проте інші зберегли похідне від французької написання: table, double, center.

1473 року Вільям Какстон надрукував першу книгу англійською, а 1476 року відкрив друкарню у Вестмінстері й зробив друк масовим. Для друкарів, яких він запросив із Нідерландів, англійська мова була новинкою, й вони записували деякі слова по-своєму, наприклад any замість any, busy замість bisy. Вони звикли додавати h після g, як у нідерландській, через що наприклад слово gost набуло вигляду ghost. Друкарям доплачували за набір більшої кількості рядків і охайне вирівнювання правого краю верстки, через що вони ускладнювали написання слів: frend — friend, seson — season, shal — shall. Друк біблій англійською мовою вважався єрессю, через що їх друкували за кордоном, не маючи доступу до словників і маючи загалом небагато книг англійською, внаслідок чого люди копіювали будь-які, зокрема деформовані написання слів із тих книг, які таки могли знайти.

З XV до XVII століть тривав Великий зсув голосних в англійській. Зміни відбувались не одночасно. Деякі звуки зовсім перестали вживатися в сучасній англійській. Вимова все більше відхилялася від написання, котре залишалося незмінним. 1755 року Семюель Джонсон уклав словник, фіксуючи найбільш поширені форми запису слів і при цьому намагаючись уникати омографів шляхом добору різних написань для слів із різними значеннями. Це допомогло систематизувати англійську мову, але ще більше ускладнило правопис.

З часів Джонсона написання англійської змінювалося лише незначним чином. Наприклад, було вилучено k із кінців слів music, frantic. Єдиним суттєвим винятком було запровадження американського стандарту, паралельного з британським, коли на початку XIX століття Ной Вебстер уклав словник, орієнтуючись на те, як у Північній Америці тоді найчастіше записували слова.²⁰

Система голосних давньоанглійського періоду містила довгі (ā, ū, ē, ī, ÿ, æ, ō) й відповідні короткі (a, u, e, i, y, æ, o) монофтонги; довгі (ēo, īe, ēa) й короткі (eo, ie, ea) слабкі дифтонги, які з часом спростились до монофтонгів; довгий звук æ, який звузився до ē (sae — sea); довгі й короткі голосні ÿ, які зникли до кінця періоду. Приголосні в давньоанглійському періоді були довгими після короткої голосної; не було шиплячих і африкатів. Перед голосними переднього ряду (i, y) використовувались середньоязичні приголосні (cild, scipu, brycg).²¹

Близько 1700 року довгі «i:» та «e:» стали звучати однаково «i:», внаслідок чого слова see та sea, meet і meat стали омонімами.

В багатьох односкладових словах відбулася редукція «e:» до «ɛ»: bread, lead, breath; «u»: до «ʊ»: good, foot, look.²²

Великим зсувом голосних називають радикальну зміну вимови в XV-XVII століттях, що відділяє середньо-англійську від сучасної англійської. Довгі голосні стали вимовлятися вище й ближче до переду рота. Причини зсуву точно не визначені, проте значним чинником було запозичення безлічі слів із романських мов, які потребували інакшої вимови. При цьому зсув зачепив як корінні англійські слова, так і запозичення з французької та латини.

У середньо-англійський період довгі голосні вимовлялись загалом як у похідних від латини романських мов Європи: sheep вимовлялось як «шеп», me як «мей», mate як «маат», house як «хус». Після зсуву голосні стали вимовлятись ближче до того, як їх вимовляють зараз. При зсуві зміни одної голосної призводили до ланцюжка змін в інших. Таким чином слово Чосера lyf стало вимовлятись як «лайф».

Написання деяких слів змінилось, щоб відобразити зміну у вимові: stan — stone, derk — dark, herte — heart; але більшість слів продовжили писати як раніше. Деякі північні слова, такі як uncouth і dour, великий зсув голосних не зачепив. Регіональні зміни не були послідовними, наприклад busy вимовляється по-лондонськи, а bury по-кентськи.

Кроки зсуву: i, u — əi, əu; e, o — i, u; a — ae; ɛ — e, ɔ — o; ae — ɛ; e — i; ɛ — e; əi, əu — ai, au.²³

Див. кількісні та якісні зміни.

Звук «ɛ:» піднявся до «e:» й до XIX століття став дифтонгом «ei:»: make, ape, hate, knave.

Середньоанглійський «ɔː», як у слові boat, почав звучати як «ɔu».

Більшість середньоанглійських дифтонгів змінились на монофтонги. Залишилися «ɔɪ» та «uɪ», які зрештою злилися в «ɔɪ»: choice, joy, point, toil — переважно в словах, запозичених із французької.

Зокрема дифтонг «aʊ» став «ɒː»: cause, law, taught. «ɔʊ» став «ɔː» (в пізньому новоанглійському періоді відбулася редифтонгізація в «oʊ»): bowl, know, soul. «aɪ» звузився до «eː»: days, tail.

Дифтонги «eʊ» та «iʊ» стали «juː»: beauty, few, due, new.

Присутність «r» конфліктувала з великим зсувом голосних, унаслідок чого виникли сучасні дифтонги в таких словах, як dear (ɪə), bear (ɛə), poor (ʊə).

Короткі голосні «ɪ», «ʊ», «ɛ» перед «r» у кінцевій позиції чи перед іншою приголосною стали нечіткими: bird, firm, sir, murder.²²

Звук «h» на початку слова завжди був частиною англійської системи, але майже зник у середньоанглійський період: he, have, hand, hair, house, husband вимовлялись без «h».

Звук «x» змінився на «f» у словах daughter, bought, taught.

«r» у позиціях після голосних фонетично ослаб.

Відбулася редукція кластерів голосних, зокрема «hw»: which, whine; «wr»: write, wrong; «gn»: gnat; «kn»: knee, know.

Запозичену з французької послідовність «zj» було асимільовано в новий приголосний «ʒ»: vision, leisure.

У словах session, obligation, mathematician у середньоанглійський період з'явився «ʃ». У новоанглійський період слова Christial, creature, mutual почали містити звук «tʃ», а soldier, Indian, grandeur — «dʒ».

«mb» в кінці слова було редуковано до «m»: bomb, lamb, tomb.

«g» після «n» було вилучено (крім порівняльного ступеня прикметників) — виникла фонема «ŋ»: sing, ring, long (але не stronger, longest).

«w» між приголосною й деякими голосними було також редуковано: sword, two, conquer, answer.²²

Щодо граматичних категорій іменника перегляньте розділ про займенник. Іменник у давньоанглійській має декілька відмін.

a-відміна включає іменники чоловічого й середнього роду з одно- й двоскладовими основами. Більшість іменників чоловічого й середнього роду в давньоанглійській мові входять до цієї відміни. В іменників a-відміни однакові форми називного й знахідного; давального й орудного відмінків. Відмінювання односкладового чоловічого NA daeg (день): G daeges, DI daege, PlNA dagas, PlG daga, PlDI dagum. Відмінювання двоскладового чоловічого NA ethel (власність): G edles, DI edle, PlNA edlas, PlG edla, PlDI edlum. Односкладовий середній NA scip (корабель): G scipes, DI scipe, PlNA scipu, PlG scipa, PlDI scipum. Двоскладовий середній NA heafod (голова): G heafdes, DI heafde, PlNA heafdu, PlG heafda, PlDI heafdum.²⁴ (Chapter 13)

o-відміна включає іменники жіночого роду. Форми родового, давального й орудного в однині однакові. В множині однакові називний і знахідний; давальний і орудний. N beadu (битва): A beadwe, GDI beade, PlNA beadae, PlG beada, PlDI beadum.

i-відміна включає іменники всіх родів. Чоловічий NA hryre (падіння): G hryres, DI hryre, PlNA hryras, G hryra, PlDI hryrum. Жіночий N daed (справа): A daed(e), G daede, PlNA deade, PlG deada, PlDI deadum.

n-відміна (слабка відміна) також включає іменники всіх родів. Середній N eage (око): A eage, G eagan, PlNA eagen, PlG eagena, PlD eagum.²⁴ (Chapter 14)

Мінорні відміни:

u-відміна налічує відносно небагато слів і подекуди однаковим чином видозмінює слова різних родів. Наприклад, чоловічий NA sunu (син): GDI suna, PlNAG suna, PlDI sunum. Так само жіночий NA hond (рука): GDID honda, PlNAG honda, PlDI hondum.

Абстрактні іменники жіночого роду на -u, -o, наприклад N stengthu (сила): AGDI strengthe, PlNA strengthe, PlG strengtha, PlDI strengthum.

r-відміна NAG brothor (брат): DI brether, PlNA brothor, PlG brothora, PlDI brothorum.

nd-відміна NA freond (друг): G freondes, DI freonde, PlNA friend, PlG freonda, PlDI frieondum.

er-відміна NA aeg (яйце): G aeges, DI aege, PlNA aegru, PlG aegra, PlDI aegrum.

Зміна кореневої голосної NA monn (чоловік): G monnes, DI menn, PlNA monn, PlG monna, PlDI monnum.²⁴ (Chapter 15)

Протягом середньоанглійського періоду активно спрощувалась категорія роду в іменників. Відмінність по формі залишилась тільки між родовим відмінком однини й рештою відмінків, а також між множиною й одниною. Виробилися нові (прийменникові) засоби для вираження відмінкових відносин там, де в цьому залишалася необхідність.

У множині закінчення -es додавалося до великої кількості запозичених слів французького й скандинавського походження (chambers, stables). Іменники, що належали до кореневих стем, зберегли староанглійський варіант множини з мутацією голосної (men, feet, geese).²⁵ Іменники, котрі належали до довгоскладових основ середнього роду, втратили форми протиставлення однини та множини (sheep). Утворилася система артиклів, зокрема виник неозначений артикль із числівника an.²⁶

У середньоанглійському періоди остаточно зникає групування іменників за основами. До основи чоловічого роду на -a влились усі групи, котрі тяжіли до неї, а також більшість іменників середнього роду. Середній рід припинив існувати як словозмінна група.²⁵

Тривала редукція ненаголошених голосних, позначених літерою -e в написанні. До кінця XIV століття ненаголошений -e зник у вимові.²⁶

Давньоанглійський особовий займенник має форми однини, двоїни й множини. Двоїна показує близьке відношення між двома людьми, наприклад між парою воїнів або чоловіком і жінкою. Займенник має форми для трьох осіб; у третій особі має різні форми для чоловіка, жінки й середнього роду, натомість не має двоїни. Також займенник має чотири відмінки: називний, родовий, давальний і знахідний. Крім особових, у давньоанглійській є питальні займенники. В них, крім основних чотирьох відмінків, є також орудний.²⁴ (Chapter 6)

Середньоанглійська перейняла у французької ту особливість другої особи, що одинарний займенник thou використовували люди вищого соціального статусу для звернення до нижчого, а множину ye/you використовували для формального звертання. Займенники, що відповідали сучасним he, she та they, у ранньому середньоанглійському періоді було складно розрізнити, на їхньому місці вживалися форми he/hi.

Присвійні займенники my, thy поступово втратили -n, коли наступне слово починалося з приголосної. Присвійною формою it було his. Жіночий рід і множина мали однакову присвійну форму hir(e).²⁷

Давньоанглійські прикметники мають сильну (невизначену) й слабку (визначену) відміни. Типово використовується сильна відміна; слабка є винятковою. Формою прикметника є основа плюс флексійний суфікс родового, давального чи знахідного відмінка. Прикметники отримували різні суфікси залежно від роду й числа іменника.

Для визначення флексійних суфіксів сильної відміни прикметники класифікують за голосними в їхній основі. До одної категорії відносять прикметники з однаковою кореневою голосною. Розрізняють прикметники з односкладовими короткими, односкладовими довгими, двоскладовими основами.

Сильна відміна односкладового короткого чоловічого роду N til (класний): G tiles, D tilum, A tilne, I tile, PlNA tile, PlG tilra, PlDI tilum. Середнього роду: G tiles, D tilum, A til, I tile, PlNA tilu, PlG tilra, PlDI tilum. Жіночого: GDI tilre, A tile, PlNA tila, PlG tilra, Pl tilum.

Односкладовий довгий god (хороший) загалом відмінювався так само, з винятком у називному й знахідному відмінку множини, де залишав початкову форму.

Із двоскладових варто розглянути N gearu (готовий): G gearuwes, D gearuwum, A gearuone, I gearuwe, PlNA gearuwe, PlG gearura, PlDI gearuwum. Середнього роду: G gearuwes, D gearuwum, A gearuu, I gearuwe, PlNA gearuu, PlG gearura, PlDI gearuwum. Жіночого: GDI gearure, A gearuwe, PlNA gearuwa, PlG gearura, PlDI gearuwum.²⁴ (Chapter 10).

Слабку відміну прикметників використовували: коли прикметнику передував займенник; у прямому звертанні; у поезії; в ступенях порівняння.

Приклад слабкої відміни N goda (хороший) — множина однакова для всіх родів: PlNA godan, PlG godena, PlDI godum. Однина чоловічого роду: N goda, GDIA godan. Середнього роду: NA gode, GDI godan. Жіночого: N gode, GDIA godan.²⁴ (Chapter 12)

Слабка й сильна відміни прикметників більше не вживались в середньоанглійському періоді, навіть у найбільш ранніх текстах. У вищому порівняльному ступені відбувалась асиміляція голосних: more — most. Прикметники могли вживатися з артиклем замість іменників: «a more gracious» — на позначення людей, проте зазвичай не предметів.²⁸

У давньоанглійській мові дієслова розрізняються на два часи — теперішній і мнулий, і три способи — дійсний, умовний і наказовий. Існують неособисті форми — інфінітив і дієприкметники. В множині теперішнього та минулого часу, дійсного та умовного способу особи не розрізняються. В однині умовного способу для всіх трьох осіб уживається єдина форма на -e.²⁹

Крім теперішнього й минулого, інші тимчасові ступені вираження не мають і виражаються переважно лексичними засобами чи контекстом. Майбутній час виражається формою теперішнього в сполученні з обставиною. Проте зароджується новий спосіб вираження майбутнього часу через сполучення модальних дієслів з інфінітивом. Якщо в реченні згадується минула дія, що передує іншій дії в минулому, в давньоанглійській вживається форма простого минулого.³⁰

Дійсний спосіб вживається тоді, коли дія виражає факт. Наказовий спосіб виражає спонукання, звернене до другої особи. Умовний спосіб виражає передбачувану дію. У головному реченні умовний спосіб виражається для вираження бажання. В підрядних реченнях умовний спосіб характерний для умовних речень («якщо»). Також умовний спосіб вживається у непрямій мові й непрямому питанні.³¹

У середньоанглійській мові майбутній час формувалася за допомогою sceal (бути повинним) і will (хотіти). У Present Perfect дієслово have замінилось на be. У пасивній формі be стало стандартним, замінивши werthe. З'явився час present continuous. Із флексій відмінювання залишились лише -st (друга особа) й -th (третя особа): like, likest, liketh; have, hast, hath.³²

Див. «Дослідити дієслово».

Давньоанглійські дієслова діляться на такі класи: сильні дієслова формують Principal Parts отриманням іншої основної голосної чи дифтонга; слабкі дієслова формують минулий час доданням морфеми, що містить d або t; є деякі аномальні дієслова. Principal Parts — це базові форми дієслова, що використовуються для формування інфінітиву (від якого походить теперішній час), однини минулого часу (від якої походять інші форми минулого часу) й Past Participle (разом із допоміжними словами формує конструкції зі фразовими дієсловами).

Більшість слабких дієслів похідні, тобто сформовані на основі іменників, прикметників чи інших дієслів. Наприклад, dom (судження) + -jan — deman (судити), hal (цілий) + -jan — haelan (лікувати), dranc (випив) + jan — drencan (просочувати).²⁴ (Chapter 17)

Сильні дієслова в давньоанглійській характеризуються аблаутом — градацією кореневої голосної. Усі класи мають чотири Principal Parts: інфінітив, претеритум третьої особи однини, претеритум множини й Past Participle. Залежно від аблаута сильні дієслова діляться на сім класів.

1 клас — аблаут i, a, i, i: writan (write), wrat, writon, writen.

2 клас — аблаут eo, ea, u, o: ceosan (choose), curon, coren.²⁴ (Chapter 19)

3 клас — e, a, u, u: drincan (drink), dranc, druncon, druncen.

4 клас — e, a, ae, o: niman (take), nam, namon, numen.²⁴ (Chapter 20)

5 клас — e, a, ae, e: sprecan (speak), spraec, spraecon, sprecen.

6 клас — a, o, o, a: bacan (bake), boc, bocon, bacen.

7 клас — решта: blondan (blend), blend, blendon, blonden; fealdan (fold), feold, feoldon, fealden.²⁴ (Chapter 21)

Класи слабких дієслів визначаються тим, який суфікс додається для творення минулого часу. Для першої групи це -ede, для другої (наприклад) -ade, для третьої -de.

Приклад дієвідмінювання слабкого дієслова першої групи fremman (виконувати) на прикладі дійсного способу теперішнього часу: fremme (1 ос. одн.), fremest (2 ос. одн.), fremeth (3 ос. одн.), fremmath (мн.). Умовний спосіб теперішнього: fremme (одн.), fremmen (мн.). Наказовий спосіб: freme (одн.), fremmath (мн.). Present Participle: fremmende. Дійсний спосіб минулого: fremede, fremedest, fremede, fremedon. Умовний спосіб минулого: fremede, fremeden. Past Participle: fremed.

Дієвідмінювання слабкого дієслова другої групи smeagean (зважати). Дійсний спосіб теперішнього: smeage, smeast, smeath, smeag(e)ath. Умовний спосіб теперішнього: smeage, smeagen. Наказовий спосіб: smea, smeag(e)ad. Present Participle: smeagende. Дійсний спосіб минулого: smeade, smeadest, smeade, smeadon. Умовний спосіб минулого: smeade, smeaden. Past Participle: smead.

Дієвідмінювання слабкого дієслова третьої групи habban. Теперішній: дійсний спосіб — haebbe, hafast, hafath, habbath; умовний — haebbe, haebben; наказовий — hafa, habbath; Participle — haebbende. Минулий: дійсний — haefde, haefdest, haefde, haefdon; умовний — haefde, haefden; Participle — haefd.²⁴ (Chapter 18)

Гнучкий синтаксис давньоанглійської мови створює різні позиції для підмета, додатків та адвербіалів, які могли бути в першопозиції, середній та кінцевій позиціях речення. Таким чином мовці могли спершу висловлювати нову інформацію, а відому залишати на кінець речення, або навпаки — залежно від актуального для них інформаційно-структурного плану. Прямий порядок слів SVO: Se cyning besæt Þæt fæsten (The king besieges the fortress). Альтернативний порядок VSO: Wæs min fæder folcum gecýþed (My father was known to the people).³³

У зв'язку зі втратою флексій порядок слів у середньо-англійському періоді став сталим: підмет, присудок, додаток.³²

У середньо-англійському періоді почало вживатись допоміжне do: «Master seeks not me» -> «My teacher does not seek me». У ново-англійському періоді перестав вважатися коректним варіант опускати підмет, коли він залишається очевидним. (How does Lieutenant Cassio? — Lives, Sir. -> He lives, Sir.)³²

Див. «Порівняти словотвір…»

На процес зміни традиційних правил впливають взаємовплив різних діалектів і стилів мови, нові технології, молодіжний сленг і глобальна культура. Найчастішими перетвореннями в сучасній англійській є фонетична й структура редукція та продуктивний словотвір.

Зараз прийнятно розділяти інфінітивну частку та дієслово: to slowly eat. Крапка використовується для створення коротших речень: «Okay, thank you» — «Okay. Thank you». Речення тепер можна починати зі сполучника but чи and.

Вжиток модального дієслова may рідшає на користь can. Модальні дієслова should і must, які мають відтінок наказу, замінюються на м'якшу форму might want to, have to. Поширеними стають тривалі форми дієслова: «I'm being serious», «I should be going». Допоміжне дієслово do вживається зі смисловим дієсловом have: «Do you have any time?».

Взаємні займенники each other і one another використовують взаємозамінно незалежно від того, йдеться про дві сторони чи більше. Займенник none можна вживати з дієсловом в однині: None of them is mine. Рідшає вживання форм whom, fewer — на користь who та less.

Подвійне заперечення вперше з часів староанглійської виходить за межі діалектів. Прислівники частотності вживаються перед допоміжними дієсловами: «I never have seen him».³⁴

Британські лінгвісти припускають, що до середини XXI століття відбудеться гомогенізація усної англійської. Причинами цьому є мультикультуралізм і зростання ролі технологій у нашому житті. Received Pronunciation втрачає престиж. Трендами у вимові є скорочення й спрощення. Прикладами спрощень є вимова think як «fink», cute як «coot», duke як «dook», news як «nooze». Слова втрачають кінцеві літери, коли це спрощує вимову: «tex» замість text. Очікується зростання голосового контролю над електронними пристроями, внаслідок чого фонетичні навички стануть важливішими за орфографічні.³⁵