Краєзнавство в діяльності перекладача-гіда
Никула Денис <nykula@ukr.net>, 2 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма

Політичний дискурс — тематична мережа завершених повідомлень, котрі спрямовані на втягнення адресата в питання державної влади й поєднують ознаки усного мовлення й письмового тексту з комплексом пара- й екстралінгвістичних засобів, а також застосовують демократичні принципи в поєднанні з правилами суворої інституційної ієрархії.

Міждисциплінарне вивчення політичного дискурсу відбувається з часів лінгвістичного перевороту в другій половині 20 століття. Політичний дискурс вичають у межах антропології, культурології, естетики, семіотики й герменевтики, кібернетики, нейропсихології, психології, філософії та соціології.

Інтертекстуальність політичного дискурсу стосується відповідальності кількох авторів (політичного діяча, групи, партії, копірайтера, спічрайтера) за свої ідеї. Міфологічність виявляється в тому, що продуцент повідомлення свідомо або інтуїтивно обирає стереотипи, тобто певний алгоритм знань, згідно з яким відбувається однобічне сприйняття того чи іншого соціального об'єкта. Мова є інструментом соціальної влади: слово здатне викликати певні асоціації, й залежно від ставлення мовця можна охарактеризувати одне й те ж явище різними словами, значення котрих залежить від контексту.¹

Базовою характеристикою політичного дискурсу є його інституційність. Іншими типовими його характеристиками є риторичність, емоційність, маніпулятивність, динамічність і ритуальність. Основними функціями політичного дискурсу є боротьба за владу, інформаційна й агітаційна функції, консолідаційна функція та функція впливу.²

Курс лінгвокраїнознавства передбачає оволодіння звичними в соціумі певної країни формами міжособистісних мовленнєвих відносин та їхнього адекватного перекладу. Фахівець має оволодіти фонетичними й лексичними одиницями різних соціумів, що послуговуються одною й тою ж мовою, а також знаннями про граматичні розбіжності, притаманні цим соціумам. Перекладач з англійської мови мусить розуміти субкультурні лінгвістичні ознаки різних куточків Великої Британії, США, Канади, Австралії та Нової Зеландії.³

Практичною метою лінгвокраїнознавства є отримання знань про особливості населення країн, етапи їхнього історичного розвитку, ознаки їхніх політичних систем, економічні й політичні напрями цих країн, їхню участь у міжнародних відносинах та організаціях, культурні та мовні особливості.⁴

При вивченні лінгвокраїнознавства англомовного світу студент ознайомлюється з сучасними течіями лінгвістичного вивчення англійської мови на системній науковій основі та обирає власний підхід до наявних концепцій у вітчизняній та зарубіжній лінгвістичній теорії.⁵

Мова виступає основним інструментом соціальної взаємодії, формування ідентичності й передачі культурних цінностей. Будучи засобом спілкування, мова об'єднує людей, регулює їхню міжособистісну й соціальну взаємодію, координує їхню практичну діяльність, формує свідомість і самосвідомість людини. Завдяки здатності мови виконувати комунікативну функцію людське суспільство передає в часі й просторі інформацію, яка розвивається й слугує соціальному прогресу, а також контакту між різними соціумами. Апелятивна функція мови полягає в здатності впливати на адресата.⁶

У мові відбиваються класова, професійна й статева диференціація суспільства; зміни чисельності населення, міграція та інші демографічні процеси; рівень освіти й розвитку науки народу тощо. Урядові заходи, які в свою чергу втілюють вплив суспільства на мову, називають мовною політикою.⁷

Ґрунт для появи давньоанглійської мови підготував давньогерманський етап (5 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.) її розвитку. З 5 до 9 ст. включно давньоанглійською, або англосаксонською мовою в Британії було виконано перші рунічні написи; це була мова епічної поезії. Норманське завоювання Англії в середині 9 століття призвело до перетворення мови на середньоанглійську (11–15 ст.), виражену в творчості Джеффрі Чосера , автора «Кентерберійських оповідань». Початок новоанглійської мови в 15 ст. ознаменовано епохою Шекспіра; цей етап триває донині.

Племена індоєвропейського походження заселили Британські острови протягом першого тисячоліття до нашої ери. Це були кельти: гели, брити й белги. Їхні мови мали спільного предка — праіндоєвропейську мову. Протягом перших століть до нашої ери й нашої ери до Великобританії вторглися римські війська, котрі зробили її своєю провінцією й активно впроваджували там свою культуру, традиці й латинську мову. Внаслідок романізації кельтської культури відбулася велика кількість запозичень з латинської.

У 5 ст. римські легіони через натиск германських племен відійшли з Британії, а натомість на острів вторглися племена англів, саксів і ютів. Германці остаточно влаштувалися на всій території Британії до кінця 6 ст. З діалектів чотирьох германських племенних королівств: нортумбрійського, мерсійського, вессекського й кентського — сформувалася єдина давньоанглійська мова. Англосакси використовували рунічний алфавіт, проте внаслідок християнізації Британії місіонерами з Риму пам'ятки давньоанглійського періоду були написані латинською мовою (вона була мовою освіти й науки).

В 11 ст. територію Британії завойовує герцог Нормандії Вільгельм, котрий зробив мовою заможних людей французьку. Після 1200 року виникла англійська література латинською абеткою, а в 14 столітті англійська замістила латину в закладах освіти й у парламенті. В середньоанглійській, втім, прослідковується чимало французьких запозичень.

У період з 16 до 19 століття відбулися зміни у фонетиці, які мають назву «Великий зсув голосних». Це був час Епохи Відродження, й люди масово навчилися грамотності. Внаслідок книгодрукування було зафіксовано правила орфографії, граматики й пунктуації. Тривала міжнародна комунікація, й англійська збагатилася запозиченнями з італійської та німецької. Безліч лексем ввів до англійської мови Шекспір.

Новоанглійська мова характеризується єдиним стандартом написання слів, публікацією словників і підручників. Відомими виданнями є словник Семюеля Джонсона (1775 р.), «Англійська граматика Мюррея» (1795), словник Ноя Вебстера (1828) та Оксфордський словник (1928). Останній донині є «живим» виданням і щорічно реєструє від 1000 до 2000 нових англійських слів.⁸

В самій Англії мові властиві чимало регіональних варіацій. Англію поділяють на південний захід, південний схід, захід і центральний схід, а також північ — діалектні регіони, які приблизно відповідають моделям поселення англосаксонських племен.

Добре відомі стереотипні діалекти міських конгломератів: скаус у Ліверпулі, джорді в Ньюкаслі — на півночі Англії, кокні — традиційний лондонський діалект, котрий сьогодні зникає. Інтеграція іммігрантів із колишніх колоній Південної Азії та Карибського басейну породжує нові різновиди англійської мови на їхніх батьківщинах.

«Естуарна англійська мова», котра являє собою суміш англійської літературної вимови (Received Pronunciation), окремих особливостей кокні й південно-східного діалекту, поступово замінює консервативний варіант англійської літературної вимови.⁹

У регіонах мова англо-саксів підпала під величезний вплив місцевих кельтських мов, зокрема існують такі діалектні варіанти англійської, як шотландська, валлійська та ірландська англійська.¹⁰

У вузькому сенсі, соціально-політичний дискурс — це масив усного й письмового мовлення соціальних і політичних лідерів та провідних громадських активістів.

Інституційний політичний дискурс включає передвиборчу агітацію, парламентські дебати, виступи керівників держав, інтерв'ю політичних лідерів. У рамках масмедійного політичного дискурсу використовуються тексти, створені журналістами й поширені через пресу, телебачення, радіомовлення та інтернет. У рамках офіційно-ділового політичного дискурсу створюються тексти, призначені для співробітників державного апарату.

Соціально-політичний дискурс також включає тексти, створені пересічними громадянами — листи й звернення, адресовані політикам; тексти наукової комунікації, присвячені політичній сфері; а також дописи в соціальних мережах та на форумах. Кордони між видами політичного дискурсу нечіткі, можна спостерігати їх перетин.

Сучасний соціально-політичний дискурс екстериторіальний — доступний через мережу незалежно від місцезнаходження читача; мультимедійний — включає водночас гіпертекст, звук і відео; інтерактивний — спирається на двосторонню комунікацію, зворотний зв'язок; оперативний — поповнюється необхідною інформацією в будь-який момент.

Основними каналів медійної комунікації залишаються газети («quality press» і таблоїди), радіо, подкасти, телебачення, онлайн-версії видань, соціальні мережі.

Особливості соціально-політичного дискурсу на прикладі газетного стилю: економія мовних засобів, лаконічність, інформаційна насиченість; використання громадсько-політичної та економічної лексики; використання фразеології, мовних стереотипів, кліше; використання елементів наукового, художнього й розмовного стилю.¹¹

Ключовою в політичній комунікації є стратегія саморепрезентації. Політик намагається продемонструвати свої найкращі якості та сформувати позитивний імідж. Тактиками в межах цієї стратегії є солідаризація з адресатом, ототожнення зі «своїм колом», створення образу причетності та розуміння його потреб, наголошення на тому, що його власна історія є частинкою більшої.

Ціннісно орієнтована стратегія реалізовується за допомогою апелювання до індивідуалістичних або колективістичних цінностей (залежно від суспільного контексту), загальнолюдських цінностей, ціннісних орієнтацій адресата.

Стратегія формування емоційного настрою полягає в налаштуванні адресата на сприйняття певної інформації, вплив на його емоції та підсвідомість. Використовуються тактики порівняння, проведення аналогії, створення посилу до єднання, спонукання до відповідальності з позиції етики.

Агітаційна стратегія спирається на надання оціночного значення, застереження проти поділу за певною ознакою, пряме спонукання до єднання та апелювання до моральних цінностей суспільства.

Соціально-політичні промови колоритні, емоційно насичені, передбачають стратегічне використання стилістичних фігур.¹²

Перші люди прибули в регіон сучасного Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії під час льодовикового періоду 35–10 тисяч років тому, коли рівень моря був нижчим і Британія була сполучена з європейським материком. Саме ці люди побудували мегалітичний монумент Стоунхендж.

Між 1500–500 роками до н. е., під час бронзового віку, кельтські племена мігрували з Центральної Європи до Британії й створили разом із корінними мешканцями нову культуру.

Згодом територію сучасної Британії та Уельсу захопили римляни, й саме вони заснували значну частину міст, які існують до сьогодні, зокрема Лондон, Йорк, Манчестер і Ланкастер.

У 5–6 століттях германські племена англів, саксів та ютів, спершу покликані кельтами для допомоги в міжусобицях, захопили владу на островах і витіснили кельтів до Уельсу, заснувавши власні королівства Кенту, Ессексу, Вессексу, Англії, Мерсії та Нортумбрії.

В 11 столітті норманський герцог Вільям завоював англійські території й став першим королем Англії. Офіційною мовою Англії тимчасово стала французька.

Нащадки Вільяма вели війни, зокрема проти сусіднього кельтського племені шотландців, які успішно захищалися.

На початку 16 століття Генріх VIII уклав акт об'єднання з Уельсом, а в кінці століття шотландський правитель Яків VI після смерті своєї родички англійської королеви Єлизавети I став також англійським королем Яковом I — так було створено Сполучене Королівство.

У 1707 році було об'єднано шотландський і англійський парламенти, таким чином було створено єдине Королівство Великої Британії з централізованою владою в Лондоні.

У 1800 році союзний акт сполучив королівства Великої Британії та Ірландії.¹³

В 1949 році після повстань в Ірландії на релігійному ґрунті (Англія прийняла протестантство) утворилача нова держава — Північна Ірландія, яка залишася в об'єднанні, тоді як Ірландія з нього вийшла.¹⁴

Перші політичні партії виникли у Великій Британії в другій половині 18 ст. На загальнонаціональному рівні станом на 2018 рік діють близько 10 партій. Але за рахунок мажоритарної виборчої системи простої більшості в країні утвердилася двопартійна політична система. В ній конкурують і взаємодіють насамперед буржуазна консервативна й лівоцентристська лейбористська партія.

Лейбористська (трудова) партія — соціал-демократична організація, заснована в 1900 році англійськими профспілками. Її декларована мета — представництво й захист осіб найманої праці в парламенті. Прагнучи розширити соціальну базу, в 1990-х роках партія відмовилася від радикальніших лівих ідей на зразок націоналізації ключових галузей економіки. Зараз лейбористи захищають інтереси зокрема дрібних підприємців і службовців.

В організаційному відношенні лейбористська партія представляє собою федерацію, до якої входять члени проспілок та різних товариств, а також (у меншості) особи на засадах індивідуального членства. Робочий орган партії — національний виконавчий комітет — обирається на щорічній партійній конференції, однак влада зосереджена в руках лідера партії.

Консерватори (торі) — основник суперник лейбористів — оформилися організаційно в 1867 році. Консервативна партія висловлювала інтереси великих землевласників і духовенства, згодом — колоніально-банківської та великої промислової буржуазії. Ідеали партії традиціоналістські, правоконсервативні. Велику владу в партії має її лідер, який не зобов'язаний підкорятися рішенням щорічних конференцій партії.

Партія ліберальних демократів (віги) — третя за величиною політична партія Великобританії. Також діють окрема Соціал-демократична партія, маловпливові Комуністична й Соціалістична робоча партії. Вплив політичних і культурно-просвітницьких організацій Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії, як правило, обмежений територією конкретного регіону.¹⁵

Судова система Великобританії децентралізована.

Нижча судова інстанція в цивільних справах — помічники суддів у графствах. Більші цивільні справи розглядають суди графств.

Більшість кримінальних справ розглядають магістратські суди.

Суд корони за участю 10–12 присяжних розглядає справи про найбільш серйозні злочини, а також апеляції на вироки й рішення магістратських судів.

Вищою судово інстанцією в судовій системі Великобританії є Верховний суд, однак його юрисдикція не поширюється на Шотландію, котра має власні судову й правову системи; Північна Ірландія також має певну автономію в галузі устрою судів.

Міністр конституційних справ відповідає за судово-правові питання в уряді Великобританії.¹⁶

Найвищим державним органом Великої Британії є Парламент Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Він реалізовує законодавчу функцію. Правом законодавчої ініціативи користуються як члени Парламенту, так і члени Уряду. Уряд формується парламентом і несе відповідальність перед ним.

Виконавча влада у Британії формально належить Короні в особі монарха, який номінально очолює адміністративний апарат країни. На практиці повноваження монарха обмежені: він діє в рамках конвенцій і прецедентів і дослухається до порад лідера парламенту — прем'єр-міністра. Монарх є главою збройних сил: британської армії, королівського флоту й королівських військово-повітряних сил. Його прерогатива — оголошувати війну, укладати мир, керувати військовими діями, ратифікувати договори, союзи, міжнародні угоди.

Прем'єр-міністр Великої Британії — голова Уряду й Кабінету. Він керує діяльністю міністерств і центральних відомств. Водночас він є головою Міністерства у справах цивільної служби. Термін повноважень Прем'єр-міністра пов'язаний з терміном повноважень Палати громад — максимум п'ять років, проте можливий достроковий розпуск за запитом Прем'єр-міністра.

Уряд Великої Британії формується після парламентських виборів лідером партії, що отримала парламентську більшість у Палаті громад, тобто новопризначеним Прем'єр-міністром. До Уряду входять міністри, що очолюють департаменти. Уряд Британії сам по собі не ухвалює ніяких рішень, натомість він втілює принцип колективної політичної відповідальності перед Парламентом.

Кабінет Великобританії формується з членів партії, яку очолює Прем'єр-міністр у Палаті громад. Більшість членів Кабінету є міністрами уряду. Виконавча влада фактично здійснюється Прем'єр-міністром і Кабінетом.

Міністерства, або урядові департаменти Великої Британії виступають в ролі галузевих або функціональних органів управління. Вони займаються питаннями, що вимагають прямого політичного контролю. Урядовим департаментам підпорядковуються виконавчі агентства — неурядові державні органи, що мають часткову автономію для виконання своїх функцій. Департаменти надають агентствам фінансування та встановлюють для них стратегічні цілі.

Крім міністерств, у системі виконавчої влади Великої Британії створено значну кількість відомств — автономних структур, що мають широкомасштабні функції: Державне відомство британської контррозвідки (служба безпеки MI-5), Банк Англії, Британська радіомовна корпорація (BBC), Служба з питань охорони здоров'я та інші.¹⁷

Велика Британія має розвинену систему залізниць, створену ще в середині 19 століття. Станом на 2001 рік їхня довжина становить 17 тис. км. Залізниця Британії електрифікована на третину. На лінії Лондон — Единбург поїзди розвивають швидкість до 160 км/год. Напрями залізниць і автомобільних шляхів збігаються. Центром транспортної мережі є Лондон, шість головних напрямків — Дувр, Саутгемптон, Брістоль, Бірмінгем, Глазго і Единбург.

На островах Британії майже 300 портів, із них 80 мають статус торгових. Провідну роль відіграє система лондонських портів у гирлі Темзи, а також система портів Ліверпуля й Манчестера в гирлі річки Мерсей і вздовж Манчестерського морського каналу. Внутрішній водний транспорт, втім, зараз використовується переважно для туризму.

Авіатранспорт Великої Британії займає перше місце в Західній Європі за внутрішніми перевезеннями. В Лондоні знаходяться три аеропорти, він є другим у світі центром авіаційних сполучень після Нью-Йорка.

Між Дувром і Кале (у Франції) діє пасажирський пором. Ще два залізничні пороми з'єднують острови з Дюнкерком (Франція) і Зебрюгге (Бельгія). У 1994 році було відкрито 50-кілометровий автомобільно-залізничний тунель під протокою Ла-Манш. Ним із Лондона до Парижу можна дістатися за три години.¹⁸

Житлова сфера Великої Британії передбачає різні типи житла для груп населення з різними потребами та бюджетами.

Приватне житло — це нерухомість, якою володіють і керують особи чи приватні компанії. Ця нерухомість доступна для оренди чи купівлі особам чи родинам на відкритому ринку. Державні ініціативи надають тим, хто купує житло вперше, іпотечні гарантії й позики з частковим капіталом.

Соціальне житло, також відоме як council housing, надається місцевою владою або соціальними орендодавцями. Воно спрямоване на осіб і сім'ї, які не можуть дозволити собі орендувати чи купити житло на відкритому ринку. Система соціального житла надає в субсидовану оренду безпечне й доступне житло на довгостроковій основі.

Доступне житло — сектор житлової сфери, який включає співвласництво, субсидії на оренду й тимчасове житло. Ці схеми намагаються заповнити нішу між соціальним житлом і відкрити ринком приватного житла.

Регуляторні органи стежать за тим, щоб новозведене житло було ощадливим до ресурсів довкілля, відповідало інфраструктурним вимогам і потребам громади. Житлові стандарти регулюють такі сфери, як енергетична ощадливість, пожежна безпека й вимоги до мінімальної площі.¹⁹

Велика Британія — одна з найбільш урбанізованих країн світу. Близько 80% британців живуть у містах, понад 30% — у 10 найбільших агломераціях. Лондонська агломерація — найбільший порт, найбільший промисловий центр і центр зайнятості найбільшої кількості офісних працівників. Необхідність виділити простір для бізнесу і поселити його працівників спричинили появу нових містечок у радіусі 16 кілометрів від Лондона.

Великі масштаби урбанізації супроводжували ранній промисловий розвиток Британії. Міські агломерації сформувалися в промислових регіонах протягом 19–20 століть.

У промисловості домінували спершу видобуток вугілля й текстильне виробництво, проте з часом виробнича діяльність диверсифікувалась, а видобуток вугілля практично скрізь було припинено. Крім Лондона, власні промислові агломерації мають Бірмінгем, Манчестер, Західний Йоркшир, Ньюкастл, Глазго, Ліверпуль, Шеффілд, Ноттінгем, Брістоль і Белфаст.

Історичним чинником урбанізації було феодальне присвоєння комунальних земель. До кінця 19 століття земель спільного використання практично не залишилось. Обезземелені сільські працівники шукали пристанища й заробітку в містах. До того ж промислову революцію супроводжувало різке зростання народжуваності, й зайняти стільки людей у сільській місцевості не було можливим. Переселення людей, особливо молоді, до міст набуло безпрецедентних обсягів на початку епохи залізниць.

Винятковими подіями, які стали чинниками урбанізації Британії, був голод в Ірландії 1845–1849 років, і диверсифікація промисловості за урядовими субсидіями після Другої світової війни.²⁰

Ідіоми — це своєрідні вирази з певних мов, що за своїм ужитком і змістом є цілісними, звичайно не можуть бути точно передані іншими мовами й при перекладі вимагають добору відповідника зі схожим стилістичним забарвленням: сторчголов, з пустого в порожнє.

Фразеологічні одиниці, або фразеологізми — це словосполучення, розкладні щодо змісту, але усталені в мові як матеріал широковживаного цитування: «кому що, а курці просо»; «Борітеся — поборете!» (Т. Шевченко).

З-поміж фразеологізмів можна виділити декілька підвидів на підставі генетичних, структурних, функційних ознак.

Прислів’я — влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, синтаксично завершений, що має повчальний зміст: як дбаєш, так і маєш; яке коріння, таке й насіння.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту, містить лише натяк на думку: на городі бузина.

Крилаті вислови — поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене: «Чи діждем свого Вашингтона?» (Т. Шевченко).

Афоризм — узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування: «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Лиш боротись — значить жить» (І. Франко).

Сентенція — афоризм, що має повчальний зміст: «Будь хазяїном своєї волі і рабом своєї совісті» (М. Ебнер-Ешенбах).

Максима — афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «коли хочеш бути щасливим, будь ним»; «в здоровому тілі —здоровий дух»; «ніколи не дозволю собі впасти так низько, щоб зненавидіти людину» {Б. Вашингтон).

Парадокс — думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить собі: «справжній друг — це не той, хто підтримує тебе у горі, а той, хто зможе порадіти твоєму успіху»; «не говори своєму другові того, що не повинен знати твій ворог» (А. Шопенгауер); «мій спосіб жартувати — це говорити правду» (Б. Шоу).

Літературна цитата — фрагмент іншого тексту, що в художньому творі використовується для надання експресії, як засіб створення образності.

Ремінісценція — відгомін у тексті якихось мотивів, образів іншого твору.

В англійській мові ідіоматичні конструкції частково лексично наповнені: verb one’s way prep: «talk one’s way out of» (згладжувати кути);

Ідіоматичні вирази поділяються на декілька груп. Буквальні ідіоми: tell it like it is (кажи як є). Напів-ідіоми: hit the headlines (потрапити на шпальти). Метафоричні ідіоми: enter someone’s head (зазирнути в чиюсь голову). Семантичні ідіоми: cold turkey (період адаптації).

Ідіоми можуть бути повністю лексично наповнені (субстантивні ідіоми): on the bubble (кандидат на виліт); або частково лексично наповнені (формальні ідіоми): on the brink of (на межі). Також трапляються готові вирази: as much as the traffic will bear (найвища платоспроможність клієнта на вказаний товар).^{21 , 22}

Сучасна Велика Британія — одна з найбільш розвинених країн світу з високим рівнем життя. ВВП на душу населення становив 31 тисячу доларів у 2008 році. Частка послуг станом на 2013 рік формує майже 73% валового продукту; на сільське господарство припадає 0,9% ВВП.

До найбільш конкурентоспроможних галузей промисловості Великої Британії станом на 2013 рік відносяться хімічна, нафтова й фармацевтична галузі, виробництво фарб, двигунів, захисних засобів, літаків, упаковок споживчих продуктів і предметів побуту. Ведеться виробництво напівпровідників і комп'ютерів, автомобілів, електричні й електронні товари. Важливими сферами економіки є видавничий і звукозаписний бізнес, розробка інформаційних продуктів і програмного забезпечення, управління грошовими операціями, роздібний продаж, міжнародна юридична й страхова діяльність.²³

Британську економіку можна назвати корпоративною за рахунок існування великої кількості великих корпорацій. Тим не менш, переважають у ній дрібні фірми та підприємства. Уряди Великобританії цілеспрямовано заохочують малий бізнес податковими пільгами, полегшеннями в отриманні кредиту, спрощеннями й здешевленнями орендних відносин. Приблизно 52% працюючих зайняті на власних підприємствах, у сільському господарстві, будівництві й роздрібній торгівлі, близько 17% — у банківській справі, секторі ділових послуг та операціях з нерухомістю.

Протягом першого десятиліття 21 століття провідні транснаціональні компанії (ТНК) обирали Велику Британію одним зі своїх головних центрів серед країн — членів Європейського Союзу. ТНК зосереджені в науково-дослідних областях, хімічній происловості, машинобудуванні, електричних та електронних розробках, автомобільній промисловості, виробництві інструментів і засобів автоматизації праці.²⁴

Попри вихід Британії зі складу ЄС у 2020 році, її економіка залишається одною з найбільших у світі, місцева валюта стабільна й багато британців відчувають впевненість у завтрашньому дні, а мешканці інших країн розглядають її як потенційну країну для переїзду.

В Англії одні з найвищих заробітних плат у Європі; найбільше заробляють лікарі, брокери, керівники компаній та юристи. Також уряд активно підтримує стартапи.

Вартість здобуття вищої освіти становить близько 10 тисяч фунтів на рік, при цьому британські університети й коледжі мають високу якість викладання, добре обладнані лабораторії та науково-дослідні центри. Найбільш відомими є Оксфордський і Кембриджський університети.

Міста Великої Британії мають велику кількість парків і дитячих майданчиків, чисті та охайні вулиці. В них добре розвинутий і недорогий громадський транспорт.²⁵

Національна служба охорони здоров'я (NHS) відкрита для всіх громадян Великої Британії й безкоштовно покриває медичною страховкою більшість видів лікування, зокрема консультації терапевта й спеціалістів, невідкладну медичну допомогу й стаціонарне лікування.²⁶

Велика Британія має стійку традицію суспільно фінансованого мовлення (BBC) й свободою преси: засоби масової інформації можуть вільно висвітлювати всі аспекти життя в країні. У пресі представлений широкий спектр політичної думки. Протягом 2010-х років зросла кількість людей, які читають пресу онлайн, проте друковані видання існують і далі.

Відомі такі британські друковані газети, як The Daily Telegraph, Financial Times, The Guardian, The Times; таблоїди The Sun, The Mirror, Daily Mail, Daily Express; шотландське регіональне видання The Scotsman і уельске Western Mail.²⁷

The Daily Telegraph — політично консервативна газета, заснована в 1855 році. Редактори мають зв'язки з керівництвом партії торі.

The Daily Mail — консервативний таблоїд, який відстоює євроскептичні позиції, «традиційні цінності», капіталізм, монархію, низькі податки й жорсткі покарання за злочини.

The Times — правоцентристська газета, яка виходить із 1785 року. Відома як серйозне видання з високими журналістськими стандартами.

The Independent — одна з новіших (1986+) британських щоденних газет, політично схиляється ліворуч. Починаючи з 2020-х років виходить тільки в онлайн-форматі.

The Guardian — лівоцентристська газета, популярна серед працівників громадського сектору, викладачів та студентів.²⁸

Велика Британія гарантує громадянам свободу релігії. Держава надає деякі релігійні преференції, зокрема лише протестанти можуть стати королем або королевою. Офіційною церквою в Британії є англіканська церква — протестантська конфесія.

Станом на 2017 рік близько 49% населення Британії визначає себе нерелігійними, атеїстами або агностиками. 17% населення належать до англіканської церкви. 8% британців сповідують католицизм, найбільше — в Північній Ірландії. Ще 17% припадає на інші християнські конфесії загалом. 5% британців — мусульмани. 3% сповідують індуїзм, буддизм, іудаїзм та інші релігії.²⁹

Освіта у Великій Британії має п'ять ступенів: дошкільна, молодша шкільна, загальна середня, подальша й вища освіта. Діти вивчають англійську мову, математику, історію, географію, музику та фізкультуру. В середній школі вводяться природознавство, мистецтво, інформатика, іноземні мови.³⁰

Університети в Британії — автономні, самоврядні установи, які самостійно призначають керівництво та ведуть власну політику. Держава фінансує викладання й дослідницьку роботу, а такж надає гранти здобувачам освіти. Громадяни Шотландії можуть здобувати вищу освіту безоплатно.³¹

Відомими є такі виші Британії, як Оксфордський університет (найвище оцінені станом на 2024 рік програми — медицина, правознавство, історія), Кембриджський університет (лінгвістика, археологія), Імперський коледж Лондона (хімічна інженерія, цивільна інженерія), Единбургський університет (мистецтво, інженерія, політологія), Бристольський університет (інформатика й математика).³²

Сполучені Штати Америки займають понад 1/3 Північної Америки. Основну частину становлять суміжні 48 штатів між Канадою і Мексикою. Також до складу США входять 49-й штат — півострів Аляска; й 50-й штат — Гавайські острови в центральній частині Тихого океану. США також належить низка островів у Тихому й Атлантичному океанах.

США — федерація, президентська республіка; найбільша за економічним, політичним і військовим потенціалом країна сучасності. Станом на 2016 рік на населення США припадало 24,4% світового ВВП. США є світовим лідером за виробництвом метану, атомної та вітрової енергії; мають високу продуктивність праці, інвестують у наукові дослідження й наукоємне виробицтво, освоєння космосу.

Долар США використовується в міжнародних розрахунках, а американська модель економічного зростання є зразком для багатьох країн, зокрема й України. США — держава-засновниця й впливовий член Ради Безпеки ООН і воєнного блоку НАТО.

США має високий рівень урбанізації: в містах проживає 82% населення. Великі міські агломерації поширені по всьому Східному узбережжю. Найбільше місто — Нью-Йорк, у якому живе 8 млн осіб. Друге за чисельністю місто — Лос-Анджелес, де живе 4 млн осіб.

Склад населення США багатонаціональний і расово строкатий, населення сформувалося й продовжує формуватися внаслідок зовнішніх міграцій. Українська громада є великим і активним етнічним осередком у США.³³

Під час льодовикового періоду 35 тисяч років тому Азію та Північну Америку з'єднував сухопутний міст. 12 тисяч років тому люди вже мешкали в регіоні, який зараз територіально відповідає США. Перші поселенці прибули в Америку з Азії й жили на території сучасного штату Аляски. Вони будували села й вирощували сільськогосподарські культури. Пізніше вони просунулися по узбережжю Тихого океану на південний захід і в центральну частину Північної Америки, до ріки Міссісіпі.

1492 року до Карибських островів прибув італієць Христофор Колумб. За ним послідували іспанські, португальські, французькі, англійські й голандські колонізатори. 1522 року Іспанія завоювала Мексику; паралельно на півночі Америки було засновано 13 британських колоній — Нову Англію. До 1690 року в Америці жили 250 тисяч людей; до 1790 — 2,5 мільйона.

В 1750-х роках, після війни Англії з Францією, британський монарх вимагав в американських поселенців компенсувати йому витрати. Поселенцям було заборонено заселяти нові землі й друкувати гроші; від них вимагалося надавати притулок і харчі британським солдатам і сплачувати податок британській короні. 1775 року почалася війна за незалежність американських колоній від Британії, й декілька представників від колоній на чолі з Томасом Джефферсоном уклали Декларацію незалежності, яку було ратифіковано 4 липня 1776 року.

1783 року колонії Нової Англії офіційно стали конфедерацією Сполучених Штатів Америки — кожен штат мав свою валюту, військо, флот і торгову систему. 1787 року було ратифіковано Американську конституцію, яка запроваджувала систему центральної влади з трьома гілками й гарантувала базові свободи американським громадянам. 1789 року військовий Джордж Вашингтон став першим президентом США. Невдовзі було створено Федералістську (Александер Гамільтон) й Республіканську (Томас Джефферсон) партії, перша з яких виступала за сильний центральний уряд, а друга за більш незалежну владу окремих штатів.

1812 року війська США перемогли британську армію, після чого зовнішню політику США було сформульовано у вигляді доктрини Джеймса Монро про солідарність із новими незалежними націями Центральної та Південної Америки проти продовження європейської колонізації.

У 1861–1865 роках тривала Громадянська війна через питання рабства чорношкірих, котре доти мало місце в американському суспільстві. Проти рабства виступав Авраам Лінкольн, який став президентом 1860 року, піля чого південні штати під керівництвом Роберта Лі проголосили вихід із союзу та об'єдналися у власну конфедерацію. Оскільки північні штати мали більше сировини для виробництва військових матеріалів і кращу залізничну систему, а також оскільки до їхнього війська масово долучилися колишні раби після видання 1862 року Лінкольном Прокламації про визволення, зрештою Південь офіційно здався. Попри офіційне скасування рабства, сегрегація та інші різновиди дискримінації чорношкірих громадян тривали в різних штатах ще понад сто років.

Наприкінці 19 століття тривала масова міграція європейців до США у пошуках кращого життя. Цей період назвали віком винаходів: Александер Белл винайшов телефон, Томас Едісон — електричну лампу, Джордж Істмен — кінофільм. 1898 року США відвоювали в Іспанії Кубу, Пуерто-Рико, Гуам та Філіппіни.

США взяли участь у Першій світової війні й допомогли подолати німецькі та австро-угорські сили, після чого президент Вудро Вільсон проголосив створення Ліги Націй, котра мала перешкоджати майбутнім війнам. Протягом 1920-х років багато сімей уперше купили автомобіль, радіо й холодильник, жінки здобули право голосувати, а в музиці набув популярності новий стиль — джаз.

1929 року обвалився фондовий ринок і почалася Велика депресія; до 1932 року майже чверть дорослих у США залишились безробітними. До влади прийшов Франклін Рузвельт, котрий проголосив Новий курс: страхування банківських вкладів, регулювання фондового ринку, право робітників на об'єднання в профспілки для захисту своїх прав, субсидії фермерам, систему соціального захисту, масовий найм працівників для громадських робіт коштом бюджету.

Американські війська взяли участь і в Другій світовій війні, виступивши проти тоталітарних сил Німеччини й Японії. 1945 року президент США Гаррі Трумен схвалив перший і досі єдиний в історії ядерний удар по двох японських містах, що остаточно закінчило Другу світову війну.

В наступні роки тривала Холодна війна проти Радянського Союзу та його союзника Китайської Народної Республіки, режими котрих називали себе комуністичними. США фінансово підтримали повоєнну відбудову країн капіталістичної Західної Європи в межах плану Маршалла. Протягом 1950-х і 1960-х років США взяли участь у Корейській та В'єтнамській війнах, унаслідок чого було закріплено капіталістичний режим у Південній Кореї, але програвши в'єтнамським комуністам.

Протягом 1960-х років тривали великі культурні зміни, зокрема Рух за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом, унаслідок чого було офіційно скасовано сегрегацію, а жінки (лідерки — Бетті Фрідан, Глорія Стайнем) здобули освітні й економічні свободи.

Після подій 11 вересня 2001 року, коли іноземні терористи захопили пасажирські літаки й скерували їх у нью-йоркські хмарочоси, президент Джордж Буш-молодший оголосив війну проти тероризму й відправив американські війська до Афганістану та Іраку; війни затягнулися, й 2008 року Буш програв вибори Бараку Обамі — першому афроамериканцю на посаді президента. Обама успішно подолав наслідки найгіршого економічного потрясіння з часів Великої депресії.³⁴

Модель американської політичної нації мала два шляхи розвитку, які чомусь прийнято називати теоріями.

Теорія плавильного котла виникла на початку 20-го століття й полягала у «переплавленні» всіх етнічних груп на одну єдину націю з уніфікованими національними ознаками (щоправда, якими саме — ніхто досі пояснити не може). Це означало, що всі іммігранти мали відмовитися від надбань своєї традиційної культури (обрядовості, вбрання, мови), спілкуватися лише англійською й щоразу ідентифікувати себе як великого американського патріота, який притримується всіх порядків і традицій, культивованих керівництвом держави. Однак така концепція зазнала повного краху при спробах інтеграції серед населення.

Теорія піци (салату, мозаїки) полягає у збереженні етнічних культур у процесі становлення консолідованої політичної нації. Амбасадор пояснив метафоричну назву так: «Уявіть салат. Він як страва становить собою нову якість і абсолютну цілість, однак у межах салату томати лишаються томатами, огірки — огірками, цибуля — цибулею, оливки — оливками тощо. Так само ми почали творити й творимо досі нашу націю: етнічні греки, попри американське громадянство й патріотичний дух американця, лишаються греками, грузини — грузинами, євреї — євреями тощо». Як жартують самі американці, історія Сполучених Штатів Америки неможлива без історії еміграції до Сполучених Штатів Америки.

Важлива відмінність американської правової системи від англійської — співіснування двох джерел права — законодавчих актів, що приймаються Конгресом США і легіслатурами штатів, і норм загального права.

Мовна та культурна асиміляція іммігрантів у США триває 3 покоління. Прибулі мігранти переважно лише починають вивчати англійську мову, подекуди її й не опановують, в сім’ї та общині спілкуються рідною мовою, своїх дітей також навчають рідної мови. Діти прибулих мігрантів спілкуються мовою своїх батьків лише в сім’ї, поза її межами спілкуються англійською, цілеспрямовано рідну мову не вивчають, ідентифікують себе як американців, зі своїми дітьми переважно спілкуються англійською мовою. Онуки мігрантів розрізняють поняття нації та етносу, досліджують історію та звичаї свого етносу, однак не вивчають свою етнічну мову, оскільки потреби у її використанні вже не мають, зі своїми дітьми також спілкуються англійською мовою, ідентифікують себе як американців, хоча не приховують свого етносу.

Американці зовні надзвичайно добрі, ввічливі, усміхнені, але не завжди легко дійти до їхнього серця. Особливостями американського життя виступають також й інші чинники, які є практичними реаліями. Принцип індивідуальності означає, що кожна людина покладається сама на себе. У принципі американської демократії закладена ідея переконання американців, що вони створюють і забезпечують своє майбутнє. Принцип свободи кожної людини забезпечений політичною системою США. Принцип рівності можливостей покладений в основу американської Декларації незалежності: «всі люди створені рівними», у США нема королівської родини, станів, хоча багато видатних людей мають різну освіту, рівень багатства та інші людські якості. Принцип недоторканності приватного життя: головним завданням уряду США є вести внутрішню політику так, щоб не втручатися у життя людей. Принцип важливості часу: майбутнє — це ресурс, час і гроші.

На думку американців, у світі існує дуже багато різних культур, але у багатьох з них немає прогресу, а в американській культурі досить суттєвий прогрес. Вони стверджують «“Я” — це центр всіх ситуацій», отже зміни реального життя повністю залежать від кожного.³⁵

Якщо до 20 століття центром мистецьких новацій була переважно Європа, то пізніше ініціативу стали перехоплювати Сполучені Штати Америки.

Образ Америки в масовій свідомості пов'язаний у першу чергу з кінематографом. У Голлівуді містяться знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США, тут щорічно створюють тисячі фільмів. Саме в Голлівуді на рекламних плакатах фільмів уперше стали вказувати провідних акторів. Сьогодні в американському кінематографі спостерігається тенденція до створення блокбастерів — високобюджетних фільмів з великою кількістю спецефектів і декорацій. Значущими є такі фільми, як «Зоряні війни» Джорджа Лукаса й «Пролітаючи над гніздом зозулі» Мілоша Формана.

Музична культура США сформувалася під впливом строкатого національного складу населення, зокрема насильно вивезених з Африки невільників. Історичними жанрами афроамериканської музики є спіричуелс — синтез африканської народної музики з християнськими релігійними гімнами; та блюз — пісні-скарги, пісні-протести. Важливу особливість афроамериканської музики становить розрив ритмічного малюнку та зміщення акцентів. Іншому стилю афроамериканської музики — джазу — притаманні свінг (особливий ритмічний малюнок зі зміщенням сильної долі на слабку) та рифи (багаторазові проведення короткої мелодичної фрази). Ключовими інструментами американської музики є саксофон, контрабас і ударна установка.

У результаті синтезу афроамериканських і «білих» жанрів народився популярний стиль танцювальної музики — рок-н-рол: чіткий ритм, швидкий темп, розкутість виконання. В другій половині 20 століття з рок-н-ролу виріс самостійний напрям сучасної музики — рок. Наприкінці століття Америка дала світові хіп-хоп і поп («король» — Майкл Джексон) — комерційно успішні види сучасної розважальної музики, стилістично представлені безліччю піджанрів.

Американським візуальним мистецтвам притаманне подолання дистанції між елітарною і масовою культурою. Роботи митців у жанрі абстрактного експресіонізму (Хелен Франкентален, Джексон Поллок) засновані на просторі й русі, відмові від формальної композиції. Митці в жанрі поп-арту вважали, що художню цінність можна знайти в будь-якому предметі, зокрема в об'єктах масової культури. Характерною особливістю сучасного американського урбаністичного образотворчого мистецтва є графіті.

В архітектурі американське мистецтво представляють хмарочоси, будівництво яких стало можливим завдяки технічним досягненням 19 століття, зокрема появі ліфтів. Перший хмарочос було зведено в Чикаго 1884 року.

В основі американської культури лежать три основні поняття: невтручання в особисте життя, захист власності, участь у суспільному житті. Сенсом американського мистецтва є незалежна й самодостатня особистість — людина, що «робить сама себе».³⁶

Сполучені Штати Америки стали могутньою індустріально-аграрною країною в ході швидкого розвитку економіки, який розпочався після закінчення Громадянської вйни 1861–1865 років.

США мають могутню сировинну базу, величезні площі родючих земель, багаті лісові й водні ресурси, сприятливий клімат. Крім цього, США ведуть успішну зовнішньоекономічну політику, вдаючись до протекціонізму в зовнішній торгівлі, пільгових умов для розвитку промисловості й відсутності перешкод для припливу зарубіжних інвестицій.

Історично США були на передовій технічної революції — в країні одною з перших було електрифіковано промисловість, транспорт і побут. Завдяки високому технічному рівню виробництва було налагоджено масовий випуск стандартизованої продукції. Було впроваджено методи раціональної організації виробництва.

Закони 19–20 століття стимулювали міграцію кваліфікованих робітників та інженерів із європейських країн з високим рівнем технічного розвитку, що зменшувало витрати на підготовку кадрів.

На початку 20 століття залізниці вже зв'язували між собою всі штати, а також було збудовао чотири трансконтинентальні магістралі. Це сприяло зниженню витрат виробництва, зростанню урбанізації та зміцненню позицій американського сільського господарства на світовому ринку.

США географічно віддалені від Європи, що дозволило залишатися осторонь тривалих військових конфліктів. Натомість США економічно підкорювали слабші держави, які при цьому формально залишалися незалежними. Після Другої світової війни США перетворилися в наймогутнішу країну капіталістичного світу, стали його економічним і фінансовим центром, а також військово-політичним лідером.

В період 1945–1962 років в економіці США домінували кейнсіанські заходи державного регулювання, які мали на меті скорочення безробіття й використання федерального бюджету для активізації інвестицій. У другій половині 20 століття уряд зосередився на таких завданнях економіки, як зниження рівня інфляції й забезпечення збалансованості федерального бюджету.³⁷

Історію сучасних засобів масової інформації в Сполучених Штатах Америки можна простежити з 1830-х років, коли внаслідок промислової революції з'явилися перші penny press — газети, що продавалися за один цент. Певний час великі міські газети були найбільшими виробництвами в країні.

У 20 столітті завдяки міцному стабільному ринку США медіакомпанії стали вкрай прибутковими й набули великого впливу як суспільні інститути. Газети, телерадіокомпанії й магазини інвестували у відділи новин, і професія журналізму ставала все чисельнішою, автономнішою та впливовішою. Більшість новинних організацій уникали ідентифікації з конкретними політичними партіями чи тенденціями, а натомість дотримувалися журналістської етики й «норми об'єктивності».

Держава традиційно відігравала обмежену роль в американських ЗМІ, на відміну від європейських країн; до цього доклалася правова традиція свободи слова й преси, а також центральне місце вільноринкового лібералізму в політиці й економіці. Суспільними мовниками є телемережа PBS і радіомережа NPR; більшість їхнього фінансування — добровільні пожертви й спонсорські внески.³⁸

Найбільшою комерційною телемережею в США є Fox News Channel. Її конкурентами є ABC, CBS та NBC; виділити також варто CNN — компанію, котра першою запровадила 24-годинні трансляції новин і працює на міжнародному ринку.

Іронічно, що після президентських виборів 2016 року, на яких переміг Дональд Трамп, відомий жорсткою критикою мейнстримих ЗМІ й постійними звинуваченнями їх в упередженості та брехні, доти неупереджене новинне охоплення стало більш поляризованим, і різні видання почали висловлювати більш ліву або праву політично точку зору.³⁹

USA Today — найбільша за осягом новинна публікація в США. Вирізняється високоякісними, лаконічними репортажами, яскравими ілюстраціями.

Wall Street Journal — видання з акцентом на економіку й орієнтацією на підприємців і фінансову спільноту. Свого часу відзначилось псевдонауковим запереченням зміни клімату та руйнації озонового шару.

New York Times — газета, відома довершеною редакторською роботою й орієнтацією на інтелектуальну авдиторію. З моменту заснування в 1851 році виграла 127 Пулітцерських премій.

New York Post — заснована Александером Гамільтоном та іншими членами Федералістської партії, найдавніша з досі активних газет США. Належить консорціуму Руперта Мердока (Fox News, правий політичний ухил).

The Washington Post — престижна американська газета з акцентом на політичні події й новини.⁴⁰

Уряд США сформувався як орган державного управління, покликаний забезпечувати інтереси населення. Конституція США затверджує президентську республіку з федеративним устроєм. Державне управління США демократичне, з поділом влади за допомогою системи взаємних стримувань і противаг.

Конгрес США — вищий представницький законодавчий орган країни. Складається з двох палат: сенату й палати представників. Сенат висловлює інтереси окремих штатів. Палата предтавників представляє інтереси народу в цілому. Обидві палати формуються за допомогою загального рівного й прямого виборчого права. До виняткових повноважень парламенту відноситься видання закону.

Президент США обирається демократично й представляє країну у внутрішньополітичній сфері й на міжнародній арені, а також здійснює військове управління. Парламент може делегувати законодавчі повноваження Президенту, який таким чином видає укази в областях державного управління. Крім того, Президент має право ветувати будь-який законопроєкт. Крім Президента, виконавчу гілку влади США представляють кабінет, департамент і виконавчі (незалежні) агентства. Заради стримування виконавчої влади парламент може оголосити Президенту недовіру — імпічмент — після чого Президент мусить піти з посади.

Контроль за відповідністю законів покладено на Верховний суд США. Нагляд за станом законності реалізують судові органи.⁴¹

Ірландія відома багатим культурним спадком, корені якого сягають у століття історії, традиції та ідентичності. Розуміння національної культури Ірландії потребує розгляду її історичного контексту.

Острів Ірландія заселений уже тисячі років. Поворотним моментом була міграція кельтських племен близько 6 століття до нашої ери — з їхньою багатою системою вірувань, усних традицій і суспільних структур. На унікальній ірландській історії позначилися вторгнення вікінгів та норманів, британське колоніальне правління й, відповідно, боротьба Ірландії за незалежність.

Ключовим аспектом ірландської культури є ірландська, або гальська мова — нащадок кельтської мовної сім'ї. Попри домінування англійської, ірландці намагаються зберегти й відродити власну мову через освіту й ЗМІ. В деяких регіонах ірландською послуговуються як основною мовою.

Літературну традицію Ірландії знаменують такі постаті, як Джеймс Джойс, Семюел Бекетт і Шеймус Хіні. Їхні твори досліджують теми ідентичності та боротьби, ірландського життя й історії. Ірландська культура повна фольклору, міфів і легенд, переданих через покоління, зокрема про плем'я Туага Дє Дананн і героя Кухуліна. Фольклорні поеми виконують на зібраннях — шанехі.

Традиційній ірландській музиці характерні такі інструменти, як скрипка, ліктьова волинка й боран. Живі пісні цієї культури розповідають про кохання, втрати й історичні події. Також варто згадати ірландські сольні танці.⁴²

Релігійне тло Ірландії асоціюється насамперед із римським католицизмом. Християнство до Ірландії приніс Святий Патрик у 5 столітті, після чого воно швидко стало домінантною вірою (а згодом поширилося на решту Британії). Проте внаслідок протестантської Реформації 16 століття було засновано протестантську спільноту, зосереджену переважно в Північній Ірландії. Цей розкол було поглиблено політичними й соціальними факторами, що в 20 столітті призвело до міжконфесійного конфлікту.

Станом на 2024 78% населення Республіки Ірландії визначає себе як римських католиків. У Північній Ірландії натомість 48% населення визначають себе як протестантів, а 45% — як католиків. У протестантських спільнотах Ірландії часто поширені сентименти союзу з Великою Британією, тоді як католицькі спільноти переважно є носіями націоналістичних прагнень об'єднати Ірландію.

Крім християнства, в Ірландії мають деяке поширення інші релігії, зокрема іслам, індуїзм, буддизм і сикхізм. Зростання цих спільнот відображає демографічні зміни внаслідок імміграції та глобалізації.⁴³