Анотування та реферування
Никула Денис, 3 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма навчання

Первинним називають документ, який містить у собі вихідну інформацію. Вторинний документ є результатом аналізу, синтезу й іншої переробки одного або кількох документів.¹ Прикладами вторинних документів є реферат і рецензія.²

Первинний текст містить результати наукової, виробничої, творчої діяльності; факти, отримані в процесі досліджень. Авторами первинних текстів є науковці, письменники, журналісти, педагоги, композитори, художники тощо. Прикладами первинних документів є монографії, статті, підручники, літературні, музичні й інші твори.

Вторинні документи бувають бібліографічними, реферативними, оглядово-аналітичними. У вторинних (інформаційних) документах систематизовано відомості про первинні документи або результати аналізу й синтезу першоджерел. Інформацію з первинних документів у вторинних подають скорочено.³

Анотування полягає в складанні коротких відомостей про першоджерело. На основі анотації можна зробити висновок про доцільність подальшого опрацювання первинного тексту. Анотація гранично стисла в результаті компресії тексту оригіналу, при цьому розкриває його основний зміст з усіх порушених питань. Автор анотації може додавати власну оцінку й висновки.⁴

Згідно з функціональним підходом В.П. Леонова, анотації відрізняють за їхнім суспільним призначенням. Рекомендаційна анотація характеризує й оцінює документ за метою його написання й читання. Рекомендація зацікавлює, привертає увагу, активізовує процес читання. Вона може містити педагогічні й методичні поради. Довідкова анотація уточнює заголовок і наводить відомості про автора. Вона може повідомляти форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа. Довідкові анотації не оцінюють документ.

Анотації також можна поділити залежно від засобу характеристики документа. Загальна анотація характеризує джерело повністю, а аналітична — певну частину вмісту документа чи деякі його сторони.

Розширена анотація розповідає про історію написання документа, його поширеність, опрацювання критикою та переклади. Реферативна анотація характеризує основні положення й висновки твору, переказує його зміст або окремі аспекти.

Інтелектуальні анотації складені людиною, формалізовані — комп'ютером. Авторські анотації укладені автором першоджерела, неавторські — іншою особою. Монографічні анотації передають зміст одного твору, зведені — декількох тематично пов'язаних між собою текстів.⁵

Анотація до наукової статті містить назву, опис проблеми та її актуальності, зазначення мети роботи, визначення предмета дослідження, характеристику методів, ключові результати, зазначення наукової новизни й практичного значення, основні висновки.⁶

Анотація до книги складається зі вступної частини, основного змісту й висновку. У вступній частині зазначається автор, назва й тематика твору; варто згадати ключові ідеї чи сюжетні лінії, уникаючи спойлерів. Середній блок розкриває новизну дослідження, унікальність стилю чи теми. У висновку доцільно акцентувати увагу на цільовій авдиторії чи потенційному впливі.

Типовими помилками при анотуванні є надмірна деталізація, ігнорування авдиторії, неправильний обсяг, відсутність емоцій і повтори.⁷

Анотаційний переклад полягає в укладенні анотації оригіналу мовою перекладу. Є різновидом технічного перекладу. За анотаційного перекладу відтворюється незначна частина інформації, яка міститься в оригіналі — відбувається повний аналіз і неповний синтез. Обсяг анотаційного перекладу зазвичай у межах 500 друкованих знаків.⁴

Анотаційний переклад стисло перелічує основні розглянуті автором оригіналу питання, дає уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис), його структуру й висновки. Згадується призначення й актуальність оригіналу. Може міститись критична оцінка обґрунтованості висновків.⁸

Формальні методи екстрагування — алгоритмічні способи визначити в першоджерелі найбільш інформативні фрагменти тексту й сформувати з них реферат чи анотацію. Застосовуються в реферуванні науково-технічних та інформаційних текстів.

Принцип маркерного екстрагування: фіксується словник маркерів — слова й словосполучення, які однозначно визначають змістові аспекти тексту. У реферат чи анотацію з першоджерела автоматизовано виносяться речення з маркерами. Якщо в реченні з маркером є конектор — лексична одиниця, яка забезпечує міжфразовий логічно-смисловий зв'язок, то поточне речення екстрагується разом із попереднім чи наступним контекстним.⁴

Функціональне реферування, на противагу маркерному, спирається на словники тематичної лексики. По суті маркерами в цьому випадку вважаються не міжфразові зв'язки, а місця концентрації лексики предметної галузі первинного тексту.⁹

Одним з основних аспектів використання інтернету в 2020-х роках є перегляд пошукових результатів за користувацькими запитами. Пошуковики, як-от Google чи DuckDuckGo, наводять поруч із кожним результатом у видачі максимально стислий опис відповідності цього результату пошуковому запиту. Для цього застосовуються алгоритми витягувального анотування: програма унормовує розмітку статті для автоматизованої обробки тексту, визначає в статті значущі абзаци, показує фрагмент, у якому трапляється найбільше слів із запиту або їхніх синонімів. Поруч із видачею по деяких запитах наводиться підсумковий огляд результатів, найбільш релевантних із точки зору пошуковика, за допомогою генеративних алгоритмів анотування з застосуванням великих мовних моделей.

Приклад такої анотації за запитом, власне, «анотування» в Google:

Анотування — це процес створення короткого викладу змісту документа (книги, статті, звіту тощо), щоб допомогти читачеві зрозуміти його основні ідеї та вирішити, чи варто читати повний текст, а в контексті ШІ — процес додавання міток до даних для навчання алгоритмів. Це аналітико-синтетичне опрацювання інформації, яке виконує сигнальну та пошукову функції, розкриваючи зміст, структуру та призначення праці, що є важливим для бібліографії, інформаційних систем та розвитку штучного інтелекту.

Посилання на тексти, до яких пошуковик згенерував цю анотацію:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

https://pidru4niki.com/1513061640666/dokumentoznavstvo/anotuvannya_referuvannya_naukovih_tekstiv

https://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/lib/25242/2/MSNK_2018v2_Maksumchyk_K-Annotation_and_referencing_126.pdf

https://uk.shaip.com/blog/the-a-to-z-of-data-annotation/

Публіцистична колонка Пола Маркса про електронні окуляри Google розглядає потенційні сфери застосування цього винаходу. Згадано випадок прямої трансляції хірургічної операції від першої особи з освітньою метою. Припущено можливість для незрячої людини попросити віддаленої допомоги в орієнтуванні наживо; для частково паралізованої — керувати комп'ютером легкими рухами, які фіксують окуляри. Описано труднощі в маркетингу виробу: його застосування залишається нішевим. Автор наводить свої ідеї, як зробити окуляри популярнішими. На жаль, він не аналізує етичних і правових наслідків спрощення хмарних трансляцій повсякденного життя. Разом з тим, колонка буде цікавою авдиторії популярних технічних блогів, які цікавляться досягненнями виробників сучасних гаджетів.

Як і анотація, реферат — це короткий виклад змісту першоджерела. Проте реферат відрізняється точним викладом основної, суттєвої, нової інформації.¹⁰ Реферат мусить бути фактичним, включати всю необхідну інформацію оригіналу й не містити відступів і авторських доповнень. Реферат пишуть простою мовою, оскільки він покликаний спростити знаходження поглибленої інформації читачем.¹¹

Виділяють різновиди рефератів залежно від цілі їхнього написання.

Індикативний реферат (резюме) коротко викладає висновки й результати проведеної роботи, розкриваючи всі основні положення первинного тексту. Резюме спрощує визначення доцільності звернення до тексту-джерела.

Інформативний реферат (конспект) передбачає розгорнутий виклад основного змісту першоджерела, ілюстративний матеріал, аргументації й відомості. Конспект усуває необхідність повертатися до початкового тексту для читача, котрий із ним уже ознайомився.

Оглядовий реферат виявляє подібності й відмінності одного джерела від інших, визначає особливості засобів і методів, використаних у публікаціях на близьку тему. У ньому використовуються прийоми зіставлення, порівняння й узагальнення.¹⁰

Реферати реалізовують низку додаткових функцій. Адресна, пошукова й індексна функція реферату: за бібліографічним описом у ньому можна знайти додаткові матеріали, а за ключовими словами — заощадити час на їхньому читанні в повному обсязі. Довідкова й науково-комунікативна функція: ознайомлення з рефератом допомагає одержати відомості про результати досліджень, винаходи й проблеми, над якими працюють вчені. Сигнальна й прогностична функції: реферат повідомляє про публікацію нових документів і допомагає передбачити подальший розвиток певної галузі науки чи практичної діяльності.¹²

Титульний лист реферату має містити назви установи й дисципліни, тему тексту, ім'я й посаду автора, ім'я наукового керівника, місто й рік виконання.

Зміст включає перелік розділів і підрозділів, їхні номери сторінок.

У вступі описується актуальність теми, мета роботи, завдання, об'єкт і предмет дослідження, а також структура реферату. Вступ задає тон усій праці й налаштовує читача на подальше знайомство з матеріалом.

Основна частина реферату поділена на розділи. Кожен розділ присвячений окремому аспекту теми й дотримує послідовність: теорія, аналіз і висновки. Реферат містить посилання на книги, статті й дослідження; зазначає конкретні факти й приклади, наводить статистику й справжні випадки.

У висновках виділяється головне з основної частини, наводяться відповіді на кожне поставлене у вступі запитання, узагальнюються результати. Не варто додавати у висновок нічого, що доти не розглядалося в роботі.

Наприкінці реферату мусить бути список використаних джерел. Деякі автори рекомендують впорядкувати джерела за прізвищем автора або першим словом у назві джерела, втім на моєму досвіді зручніше переглядати джерела в порядку згадки.

Після списку використаних джерел можуть наводитись пронумеровані додатки з заголовками й поясненнями: таблиці, графіки, діаграми. Додатки не мають дублювати основного тексту.¹³

Квазіреферування, або автоматизоване реферування — процес виявлення в документі фрагментів, які містять наперед визначений зміст. Без інтерпретації та висновків. Алгоритми квазіреферування можуть використовувати статистичні методи на основі виділення ключових (часто вживаних) слів. Альтернативні методи — індикаторні — аналізують структуру: заголовків, підзаголовків та абзаців — для визначення найважливішої інформації.¹⁴ Позиційні методи доповнюють інші два види, спираючись на припущення, що інформативність речення корелює з місцем його розташування в тексті.⁴

Реферативний переклад — створення скороченого варіанту тексту з використанням засобів іншої мови. Для цього вибирають частини оригіналу, що складають зв'язний текст, перекладають їх і викладають основні положення змісту оригіналу, супроводжують їх висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5–10 разів коротший за оригінал, при цьому він передбачає більше роботи й відповідно часових затрат, ніж звичайний переклад.^{15 , 16}

Проєктом автоматизованого реферування є пошуковик по базі медичних статей PubMed.AI https://www.pubmed.ai/home (не певен, чи пов'язані вони якось із самим PubMed). За допомогою великої мовної моделі пошуковик знаходить декілька досліджень, тексти яких стосуються введеного запиту, коротко підсумовує їхні ключові тези й додає посилання на повний текст.

Новітня концепція: переносні пристрої, які по-різному працюють залежно від контексту

У лікарнях спостерігають за місцеперебуванням, пульсом, диханням і рухами осіб. Коли потрібно негайно зреагувати, увагу персоналу привертають спеціальні сигнали. Нерідко треба просто провести пацієнта до санвузла, але бувають і випадки, що хтось падає і йому необхідно допомогти підвестись. Важливо оптимізувати реагування персоналу на сигнали. Персоналу слід бачити контекст ситуації, дані про пацієнта й місцеперебування співробітників.

Джерелами сигналу можуть бути як системи зв'язку в лікарнях, так і браслети для літніх людей, які живуть наодинці. Інтерфейсом може бути настінний екран чи смартфон. Можна знайти нестандартне застосування пристроям загального, комерційного спрямування, втім вони мають свої особливості.

По-перше, інтерфейс має чітко вказувати на складну ситуацію й встановлювати двобічний зв'язок із користувачем. По-друге, персоналу варто показувати історії хвороби, лабораторні результати й вказівки для пацієнта, як дістатись лікарні чи обладнання.

Оскільки місцеперебування колег і пристроїв зручно визначати за системою RFID-міток, доцільно об'єднати цей функціонал із системою іменних карток чи пропусків. В одному пристрої з RFID-чіпом має бути дисплей, яким можна керувати через бездротові мережі. Схожий підхід використовується в цифрових екскурсоводах. Коли система визначає місцеперебування пропуску, екран показує різні речі залежно від контексту.

Наприклад, поруч із дверима пропуск показує кнопку відкриття, а поруч із лікарняним ліжком — картку пацієнта. Інтерфейс простий, бо не показує все одразу, а реагує на контекст. Лікарі не мають часу в критичній ситуації писати СМС чи запускати браузер, натомість пропуск завжди під рукою.

Механізм взаємодії теж важливий. На клавіатурі було б потрібно передбачити багато клавіш і різні функції одним і тим же клавішам у різних випадках. Стилус може бути важко знайти в критичній ситуації. Натомість сенсорний екран може показувати лише необхідні в певному контексті клавіші й ним можна керувати одною рукою — коли іншою доводиться штовхати ноші чи відкривати двері. При цьому заповнювати дані на маленькому екрані може бути складно, тож пристрій варто доповнити функцією диктофона.

Було випробувано систему, в якій пропуск набуває різних функцій залежно від контексту. Система NFI визначала місцеперебування й особові дані за RFID-мітками. В якості багатофункціонального пропуску використовувався плеєр iPod Touch із підтримкою Wi-Fi. При проходженні через спеціальну зону на екран виводилась інформація про вигаданого пацієнта. Поруч із дверима екран показував клавіші кодового замка. При місцеперебуванні деінде пропуск знову показував дані самого співробітника.

Інтерфейсом була вебсторінка, якою керувало спеціальне розширення в системі NFI. Браузер iPod відкривав сторінку на сервері NFI, який передавав пакети контролю й вмісту. Пакети контролю визначали, який вміст показувати. Пакети вмісту показували необхідні дані й кнопки. Таким чином різний вміст можна було бачити, не покидаючи одної сторінки.

Отож, спершу пристрій показав типовий вміст — дані пропуску, й відкрив з'єднання з системою визначення місцеперебування NFI. Коли особа зайшла в кабінет, система помітила в неї пропуск і зафіксувала за ним її місцеперебування. Коли особа підійшла до ліжка, iPod показав картку пацієнта. Коли особа вийшла, на екрані знову з'явився пропуск співробітника. А коли особа пройшла повз двері, було завантажено кодові клавіші.

Першим етапом укладання анотації є позначення найбільш ємних положень і розділів роботи. Далі потрібно виділити з них ключові моменти, скоротити й перефразувати їх так, щоб зміст цілого розділу можна було вмістити в одній фразі, послуговуючись ключовими словами. Анотацію необхідно двічі перечитати: спершу задля скорочення, а тоді задля відновлення необхідного втраченого змісту.⁴

Основним прийомом в анотації є узагальнення. Потрібно представити зміст статті без загальних фраз, несуттєвих деталей і загальновідомих положень.

Анотація має бути цілковито оригінальним текстом: варто уникати прямих повторів будь-яких фрагментів роботи.

В анотації не має бути таблиць, схем, формул, номерів публікацій, скорочень і умовних позначень.¹⁷

Стиль анотації має бути чітким, конкретним, логічним і спиратися на терміни, зрозумілі для широкого кола фахівців. Недоречним є використання засобів художньої виразності й повторень.

Доречно використовувати усталені конструкції, кліше: обґрунтовано ідею, автор акцентує на, на підставі аналізу.¹⁸

Передмова до журналу «Personal and Ubiquitous Computing» анонсує п'ять статей про різні аспекти застосування тривимірної графіки на мобільних пристроях. З появою енергетично ощадливих графічних процесорів помітний попит на нові програми для мобільних пристроїв із використанням тривимірної графіки й віртуальних світів. Розробляти їх непросто: маленькі акумулятори й екрани, специфічні джерела введення. Стаття Ногера та ін. описує, як надсилати з одного сервера карти декільком сотням споживачів. А стаття Кампоалегре та ін. пропонує, як вміщати тривимірні моделі в обмежену пам'ять медичних пристроїв в операційних. Журнал сподівається підказати авдиторії, як скористатися новими графічними можливостями популярних мобільних пристроїв, і надихнути її на подальші інновації в цій галузі.

Головним етапом анотаційного перекладу є уважне прочитання оригіналу, визначення його теми. Слід укласти план оригіналу, відмітити найважливіші його пункти. Описати зміст оригіналу слід у вигляді переліку основних питань. Завершити анотаційний переклад слід відміченням актуальності й призначення теми, а також наданням критичної оцінки.⁴

Алгоритми анотування поділяють на витягувальні (поєднання блоків найбільшої лексичної й статистичної значущості) й генерувальні (поглиблений аналіз для пошуку важливої інформації).

Статистичну значущість абзаців відносно теми початкового тексту можна розрахувати за формулою. Сумуємо для кожного знайденого слова кількість абзаців, у яких воно трапляється, поділену на загальну кількість абзаців. Додаємо до результату відсоток, скільки слів теми знайдено в блоці. Анотацію виводимо з абзаців із найбільшою розрахованою вагою; якщо кільком абзацам відповідає однакове значення, з них використовується найближчий до початку тексту абзац.

Це називається базовий алгоритм контекстно-залежного витягувального анотування. Він має хорошу швидкодію й простий для пояснення, проте якість поступається складнішим, зокрема генеративним алгоритмам.¹⁹

Прикладом анотаційного перекладу є сучасні українські наукові журнали, автори яких для кожної статті українською наводять англійську анотацію, за якою їхні матеріали можуть знайти читачі з інших країн, прочитати повний обсяг за допомогою машинного перекладу й, можливо, процитувати статтю в своєму власному дослідженні.

На прикладі анотації до статті «Гіперурикемія як ризик серцево-судинних ушкоджень» (Мойсеєнко В.О. та ін.) https://apn.co.ua/24/hyperu.pdf та інших статей журналу АПН-24 видно типову структуру: назва, перелік авторів, вступ одним реченням, абзац про матеріали й методи, результати одним реченням, короткий абзац про висновки, декілька ключових слів для автоматизованого пошуку.

Для укладання реферату потрібно ознайомчо вивчити початковий текст, зокрема заголовок, довідку, рубрики, висновки й резюме — зрозуміти проблематику й структуру документа. Після цього необхідно вдруге уважно, поглиблено прочитати первинний документ, виключити несуттєві елементи, отримати чітке уявлення про об'єкт роботи, її мету, методи й результати, зокрема їхній ступінь реалізації.

Спершу в реферат потрібно винести нові ідеї, гіпотези й методи, експериментальні дані. Тут допустимі лише текстові скорочення без втрати інформації. Традиційні й загальновідомі формулювання, статистику, аргументи й приклади можна представити в рефераті вибірково залежно від його мети й значення.

Виділені фрагменти слід організувати й перегрупувати відповідно до їх тем. Необхідно скласти логічний план тексту: виписати ключові фрагменти в початковому порядку й згрупувати їх довкола великих підтем головної теми тексту. Цей матеріал — основа складання реферату.⁴

При укладенні реферату доцільно відібрати й вивчити спеціальну літературу за темою, дібрати додаткові джерела й інформацію, практичний і статистичний матеріал. Наприкінці реферату слід оформити список джерел інформації, самокритично оцінити зміст роботи, виправити виявлені недоліки й підготуватись до захисту.

Тему реферату бажано вибирати таку, щоб її практична чи теоретична значущість і актуальність збігалася з особистою значущістю для автора.²⁰

Для передачі думки автора прийнятно використовувати в рефераті дослівне цитування, якщо цитований текст однозначно ідентифікується як вставлений. Цитата повинна бути доречною і вписуватися в контекст дослідження.

Основні положення оригінального твору слід викладати власними словами. Необхідно очищати текст від допоміжних елементів і додаткових авторських пояснень, а також узагальнювати власні міркування.²¹

Цитувати слід, щоб виділити згоду або незгоду з точними словами автора; також при цитуванні технічних означень. Перефразовувати краще, коли ви намагаєтеся пояснити конкретний доказ або детально його інтерпретувати.²²

Речення загалом, окремі словосполучення чи слова можна заміщати, якщо це не спотворює змісту документа.

Можна пропускати роз'яснення й ілюстрації до основних положень.

Декілька речень із подібними елементами можна накладати, утворюючи коротшу складну конструкцію.⁴

Взаємодія й візуалізація тривимірних віртуальних просторів на мобільних пристроях

З появою енергетично ощадливих графічних процесорів стало можливо розробляти інтерактивні тривимірні застосунки для мобільних пристроїв. Виробники пристроїв активно інтегрують нове обладнання, намагаючись вибудувати в покупців асоціації із привабливим візуальним інтерфейсом. На ринку помітний попит на нові програми з використанням тривимірної графіки й віртуальних світів.

Мобільні пристрої не лише масово поширені, а й мають хороше з'єднання з інтернетом, датчики середовища й мультимодальні інтерфейси. Проте при обробці тривимірних сцен потрібно враховувати незначний об'єм акумуляторів цих пристроїв, їхні маленькі екрани й специфічні джерела введення. Журнал «Personal and Ubiquitous Computing» публікує п'ять статей про візуалізацію, доповнену реальність, взаємодію та інші аспекти застосування тривимірної графіки й віртуальних світів у мобільних обчисленнях.

Наприклад, стаття «Масштабована архітектура для тривимірної картографії на мобільних пристроях» (Ногера та ін.) описує ефективну клієнт-серверну архітектуру для вивантаження тривимірних карт одним сервером на декілька сотень споживачів, її втілення, а також досліджує користувацькі відгуки про якість забезпечення мобільних пристроїв картами.

А стаття «Інтерактивна візуалізація об'ємних медичних моделей на мобільних пристроях» (Кампоалегре та ін.) пропонує способи передання стиснених тривимірних моделей на пристрої в лабораторіях і операційних, зважаючи на обмежену пам'ять цих пристроїв.

Ці статті дають чітке уявлення про те, як скористатися новими графічними можливостями популярних мобільних пристроїв при розробці тривимірних програм. Редколегія сподівається, що вони надихнуть авдиторію PUC на подальші інновації в цій галузі.

Першим етапом реферативного перекладу є виділення ключової інформації. Далі необхідно перефразувати, скоротити основні фрагменти. Частини, які несуть смислове навантаження, потрібно узагальнити. Смислові частини слід перекласти цільовою мовою. Нарешті отриманий текст потрібно структурувати.¹⁵

При ознайомленні з оригіналом буває доцільно вивчати спеціальну літературу. При виділенні ключової інформації слід опускати відступи, повтори, багатослівність; усувати можливі диспропорції й нелогічності. Викладати зміст оригіналу можна за власним планом, після чого слід сформулювати висновки.¹⁶

Нумеруємо речення тексту. Переносимо в реферат перше речення. В кожному реченні шукаємо конектори. Якщо конектор знайдено й він поєднує речення з попереднім або вказує на зв'язок між об'єктами то підкреслюємо номер речення з конектором. У кожному реченні шукаємо слово загального значення; якщо знайдено, підкреслюємо номер речення. Якщо кількість непідкреслених речень становить більшу частину тексту, у кожній групі непідкреслених речень підкреслюємо всі речення даної групи, крім першого. Речення з непідкресленими номерами складають реферат.⁴

Загальновідомий приклад реферування — написання статей для Вікіпедії; приклад реферативного перекладу — адаптація статей із міжнародних мовних розділів у національні, як-от стаття «Нью-Йорк» в українській вікі²³ — реферативний переклад «New York City» з англійської й «Нью-Йорк» із російської. За політикою ресурсу, статті обов'язково підсумовують дані авторитетних джерел і не містять авторських досліджень. Для одної статті зазвичай використовується десять чи більше первинних текстів.