Основи наукових досліджень в лінгвістиці
Никула Денис, 3 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма навчання

Категорія — загальне, фундаментальне поняття, що відображає найбільш істотні властивості й відносини предметів і явищ. Виділяють філософські категорії, загальнонаукові й такі, що відносяться до окремої галузі науки.

Принцип — керівна ідея, основне початкове положення теорії. Розрізняють теоретичні й методологічні принципи. Основні принципи наукового дослідження: об'єктивність, виділення головного, єдність історичного та логічного, концептуальна єдність дослідження, системність, етика й зв'язність.

Аксіома — початкове положення, яке не вимагає доказів і з якого виводяться інші положення за встановленими правилами.¹

Науковий факт — форма наукового знання, в якій зафіксовано певну подію або явище. Мусить бути описана процедура встановлення факту. В основі факту лежать результати спостережень і вимірювань. Встановлення факту можливо відтворити необмежену кількість разів. Факт може бути встановлений завдяки теорії або гіпотезі, однак протиставлений цим категоріям.²

Гіпотеза — спроба пояснити певне явище; твердження, достовірність якого потрібно довести. Гіпотеза посилається на спостереження й закономірності. Щоб перенести гіпотезу в категорію помилкових тверджень, необхідно й достатньо протиставити їй інше раніше доведене твердження чи навести фактичний контрприклад.

Теорія — об'ємна й розгорнута система взаємопов'язаних положень, яка виникає в ході глибокого дослідження гіпотез та обґрунтовує дійсні явища й факти. Теорія вибудовується на основі результатів ретельної експериментальної перевірки з опором на закони логіки; одні судження в ній випливають з інших.³

Теорія систематизує достовірні знання. Теорія пояснює суттєві риси об'єкта, закони його походження й розвитку. На основі теорії можливо розробити методи й прийоми дослідження. Теорія дає змогу сформулювати уявлення про раніше невідомі факти й властивості об'єкта. Нарешті, теорія — практична: вона є програмою, яка спрямовує діяльність.

Закон — філософська категорія, що відображає істотні, загальні й стійкі повторювані об'єктивні зв'язки в природі, суспільстві й мисленні. Дія специфічних законів обмежується одною чи кількома суспільними системами. Загальні закони діють у всіх суспільних системах. Особливі закони притаманні багатьом чи всім формам руху матерії.⁴

Кожна наука застосовує певні методі дослідження. Конкретні методи дослідження використовуються окремими науками. Загальні методи дослідження характерні для більшості наук. Перелічімо загальнонаукові методі дослідження.

Аналіз — розчленування явища на властивості чи відношення.

Синтез — поєднання елементів і властивостей об'єкта в одне ціле.

Індукція — логічний умовивід від окремих фактів до узагальнень.

Дедукція — умовивід від загальних суджень до часткових висновків.

Моделювання — заміна об'єкта вивчення на модель, якій властиві ключові риси, зв'язки й відношення цього об'єкта.

Системний аналіз пов'язаний із побудовою системи взаємозв'язків складових об'єкта.

Узагальнення — мисленнєвий перехід від емпіричного аналізу об'єктів до абстракції шляхом виділення їхніх спільних ознак.

Формалізація — відбиття результатів мислення в точних поняттях: формулах, знаковій формі.

Абстрагування — формування образу реального об'єкта шляхом мисленнєвого виділення досліджуваної ознаки.⁵

Основні методи лінгвістичного дослідження: описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний.

Описовий метод — інвентаризація й систематизація мовних одиниць, створення тлумачних і орфографічних словників.

Порівняльно-історичний метод — відкриття законів розвитку споріднених мов, створення етимологічних словників.

Зіставний метод — виявлення ізоморфних (спільних) і аломорфних (специфічних) рис мов, створення порівняльних типологій і диференційних словників.

Структурний метод — дослідження строгої системи відношень і зв'язків елементів мови.

Також у лінгвістиці застосовуються аналіз лексикографічних джерел, аналіз словникових дефініцій, соціолінгвістичні методи (анкетування й інтерв'ю), контекстно-ситуативний аналіз, психолінгвістичні експерименти й математичні методи.⁶

В широкому сенсі текст — це поєднання мовних структур задля викладу теми або ідеї; мовний твір певної довжини, відображений на письмі.

Тексти виникають унаслідок мовної взаємодії. Досліджувати їх необхідно з урахуванням динамічних процесів мовного спілкування.

Семіотичне дослідження тексту вивчає його вербальну знакову систему.

Дискурсивне дослідження тексту звертає увагу на характеристики міждисциплінарних областей знань.

Лінгвістичне дослідження тексту формує систему функціональних значущостей одиниць мови.

Прагматичне дослідження тексту приділяє увагу мовленнєвій ситуації, в якій було сформульовано текст.

Когнітивне дослідження тексту розглядає сукупність його концептів та ідей.

Наратологічне дослідження тексту вивчає активний діалог мовця й читача.

Психолінгвістичне дослідження тексту вивчає динаміку мовоутворення та сприйняття тексту.

При дослідженні тексту використовують контекстуально-інтерпретаційний метод, методику діалогічної інтерпретації й наративний аналіз.⁷

Перекладацькі трансформації — ключовий засіб досягнення еквівалентності між оригіналом та перекладом. Основні типи трансформацій: перестановка, заміна, додання й опущення. Щоб досягти найкращої передачі змісту оригіналу, застосовувати їх слід комплексно.

Перестановка найчастіше має вигляд зміни порядку слів і словосполучень у структурі речення. Також можливо переставляти слова з одного речення в інше й міняти речення місцями.

Заміна стосується форм слова, частин мови, членів речення. Можливо синтаксично змінити просте речення на складне, сполучниковий зв'язок — на безсполучниковий. Лексично можливо звузити значення слова, замінити його розширеним варіантом, застосувати антонімічний переклад і компенсацію.

Додавання використовують, коли для полегшення сприйняття читачем необхідно змінити синтаксичний лад речення. Опущення — коли нерелевантні в мові чи культурі перекладу слова видаляються при перекладі.⁸

Найпоширеніший прийом збору матеріалу — анкетування. Анкета лінгвістичного дослідження має вступну, соціологічну й власне лінгвістичну частини. У вступі викладено суть і мета опитування. Соціологічна частина містить запитання про вік, мовну належність, професійний статус, культурно-освітній рівень тощо. Лінгвістична частина містить запитання, на основі яких проводять дослідження.

Анкетування поєднують зі спостереженнями, щоб зіставити інформацію респондента з об'єктивними фактами. У спонтанному мовленні, на відміну від анкет, інформанти вживають форми, відмінні від нормативних, що може бути важливо для дослідження.

Інтерв'ю поєднує опитування й спостереження, дозволяючи водночас отримувати відповіді й відстежувати особливості мовлення. З інтерв'ю можна отримати значно повнішу, ніж з анкет, інформацію про ставлення опитуваного до предмета дослідження.

Розрізняють включене й невключене спостереження. При включеному спостереженні дослідник виступає як учасник бесіди й контролює її перебіг. Це ефективно у малих групах без формальних зв'язків, зокрема в гуртках за інтересами. При невключеному спостереженні дослідник лише стежить за мовним актом. Спостереження слід проводити так, щоб усунути вплив експериментатора на мовленнєву поведінку.

При обробці зібраних даних використовують корелятивний аналіз, що встановлює взаємозв'язки досліджуваних ознак: при зміні однієї ознаки (соціального явища) змінюється середня величина іншої (мовного явища).

Оброблені дані за допомогою статистичних методів для наочності представляють як таблиці й графіки взаємозалежностей.⁹

Підсумком експериментального дослідження є підтвердження чи спростування гіпотези про залежність між змінними. Слід зіставити свої висновки з висновками інших авторів і висловити гіпотези про причини подібності чи різниці між даними. Висновки інтерпретують у термінах теоретичної гіпотези: подібність чи відмінність груп, взаємодія незалежних змінних, статистичний зв'язок незалежних і залежних змінних. Дослідження вважається завершеним, якщо експериментальну гіпотезу доведено чи спростовано з заданою надійністю.¹⁰

Узагальнюючи результати експерименту, потрібно визначити, на які групи досліджуваних може бути поширено висновки; в яких зовнішніх умовах відтворюються результати; чи впливатиме на результати дослідження зміна експериментатора.¹¹

Наукове дослідження повинно висвітлювати щось нове; в ньому мають бути висновки й узагальнення на основі власноруч отриманих результатів. Використання матеріалів інших авторів мусить супроводжуватись посиланням на використані джерела.

Дослідження несе матеріальні й інтелектуальні витрати. Тож на меті в нього має бути вирішення конкретної, актуальної для суспільства задачі. При пошуку відомостей необхідно оцінювати їхню достовірність і об'єктивність, зважати на авторитетність наукових видань і установ, широке практичне застосування відображених у публікації даних.

При дослідженні слід об'єктивно й критично оцінювати його результати. Якщо отримано небажані результати, їх слід проаналізувати, встановити причини, що призвели до їхньої появи. Досліднику також варто правильно й неупереджено відноситись до критики.

Дослідження повинно чітко визначати тему — явище, що підлягає вивченню й охоплює певну галузь наукової проблеми. Першим кроком має бути постановка проблеми й формулювання гіпотези. Проблема актуальна, якщо запит до науки диктується практикою або потребами самої науки, його неможливо задовольнити без проведення дослідження, а в арсеналі науки є необхідні методологічні й методичні засоби чи умови для їхньої швидкої розробки.

У вивченні проблеми належне місце має зайняти її ретроспективний аналіз — вивчення історії її виникнення та розвитку. Це допомагає виявити вузькі місця, які потрібно дослідити більш глибоко чи які вказують на нові напрями досліджень.^{12 , 13}

Передусім емпіричне дослідження спирається на спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, явищ або процесів у природних умовах без втручання з боку дослідника. Спостереження має відбуватись за чітким планом, а результати мають записуватись для подальшого аналізу.

Методами емпіричного дослідження також є вимірювання й порівняння — визначення кількісних характеристик об'єкта, розгляд його через точні цифри й співвідношення. Зіставлення отриманих даних з іншими об'єктами дозволяє побачити подібності, відмінності й закономірності. При вимірюванні необхідно системно дотримуватися стандартних процедур, еталонів і шкал, застосовувати прилади для підвищення точності, забезпечувати можливість перевірки й повторення результатів.

Ще одним методом добору емпіричного матеріалу є експеримент: дослідник активно створює контрольовані умови, в яких змінюється одна чи кілька змінних, щоб вивчити їхній вплив на інші. Це забезпечує високу точність результатів і дозволяє встановити причинно-наслідкові зв'язки між явищами. Експеримент також мусить бути плановим, повторюваним і застосовувати точні інструменти.

Виділяють також описові методи емпіричного дослідження. Анкетування передбачає отримання від респондентів великої кількості відповідей на стандартизовані питання. Контент-аналіз полягає у виявленні тем, трендів і значень у тематичних текстових або медіаматеріалах. Документальний аналіз передбачає витягнення фактів, даних або інтерпретацій із письмових джерел.¹⁴

Робочий процес при написанні навчально-наукових і кваліфікаційних робіт доцільно структурувати на окремі етапи, які входять до підсумкової оцінки:

1. Вибір теми
2. Консультації з керівником
3. Збирання матеріалу
4. Опрацювання джерел і наукової теоретико-методичної та критичної літератури
5. Укладання плану
6. Написання роботи
7. Відповідне оформлення роботи
8. Захист

Усі види наукових досліджень передбачають етап добору, систематизації, вивчення теоретичних та інших інформаційних джерел з обраної проблеми дослідження. Методом статистичної вибірки можна створити систематизовану базу емпіричних даних або картотеку, яка відповідає темам досліджень. При підготовці рефератів використовуються переважно теоретичні методи (аналіз, узагальнення, порівняння), в усіх інших видах наукових робіт необхідно поєднувати їх з емпіричними методи досліджень.

Базовий категоріальний термінологічний апарат наукового дослідження становлять стереотипні наукові формули: актуальність дослідження, наукова проблема, мета й завдання, об'єкт і предмет, матеріал дослідження, його методика, новизна, практичне значення праці, апробація її результатів. Цим науковим формулам відповідають основні рубрики вступного розділу навчально-наукових і кваліфікаційних робіт.

Тема дослідження конкретизує галузь і напрямок дослідницької роботи з метою вивчення обраних процесів чи явищ. Назва теми роботи повинна бути конкретною, узгоджуватися з об'єктом і предметом дослідження. У назвах бажано уникати формулювань позбавлених конкретики формулювань на зразок «Дослідження питання…», «Дослідження деяких шляхів…», «Деякі питання…», «Матеріали до вивчення…».

Наукова проблема пов'язана з вивченням специфіки внутрішньої організації об'єкта і предмета дослідження, з виявленням їх зв’язків та взаємозумовленостей, детальною розробкою деяких ознак у контексті середовища. У конкретній праці наукова проблема практично обмежується комплексом теоретичних питань, пов'язаних із метою дослідження.

Актуальність дослідження конкретної наукової проблеми зумовлюється теоретичними й емпіричними пізнавальними завданнями певної дисципліни, пов’язаної з відповідною науковою галуззю; необхідністю розширення парадигми знань студента про включені до матеріалу цієї дисципліни окремі наукові явища або процеси, потребою їх поглибленого вивчення; а безпосередньо для кваліфікаційних робіт — незавершеністю розпрацювання окремих аспектів відповідної наукової проблеми.

Мета дослідження — це визначення автором стратегії в отриманні знань про об'єкт та предмет дослідження. Не слід формулювати мету як «дослідження», «вивчення», оскільки ці визначення вказують на засіб, але не спосіб досягнення мети. Мета може бути пов'язана з формулюванням наукових завдань; з обґрунтуванням можливості виявлення нових ознак певних фактів і структури їхньої організації; з визначенням теоретико-методологічних моделей дослідження, застосування яких забезпечує розв'язання обраних наукових завдань.

Завдання дослідження — етапи наукового пошуку для досягнення загальної мети, пов'язані з виявленням найсуттєвіших ознак та внутрішньої структури об'єкта і предмета дослідження:

• виявлення сутності окремих понять, явищ, процесів, параметрів та рівнів функціонування, принципів інтерпретації
• виокремлення та характеристика нових аспектів сучасних рішень наукової проблеми
• обґрунтування системи конкретних засобів розв'язання наукової проблеми та їхньої експериментальної верифікації
• розробка рекомендацій щодо практичного використання результатів дослідження (корпусу дидактичних або ілюстративних матеріалів).

Об'єкт дослідження — це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію; загальна сфера наукового пошуку. Предмет дослідження — окремі сторони, властивості й відношення об'єкта, які мають розглядатися у науковій роботі.

Методики і методи дослідження — це комплекс конкретних прийомів отримання нового наукового знання й визначення параметрів виконання програми дослідження. Слід коротко й суттєво окреслити, за допомогою яких методів вирішувалися окремі аспекти обраної наукової проблеми.

Характеристика новизни притаманна виключно кваліфікаційним роботам і залежить від ступеня складності цих робіт. Подається у бакалаврських роботах у вигляді емпіричних положень, а у магістерських і дипломних роботах — наукових рішень, запропонованих автором особисто. Новизна передбачає розробку дидактичних пропозицій, визначення позиціонування одержаних практичних результатів стосовно відомих наукових фактів (конкретизація, розширення, доповнення), аргументовану оцінку нових результатів.

Практичне значення — це пропозиції щодо можливого застосування на практиці одержаних результатів. Слід подати інформацію про функціональний обсяг результатів і сферу їхнього використання.

У рефераті й курсовій роботі слід виокремлювати рубрики, пов’язані з визначенням актуальності, мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження. У бакалаврській, дипломній і магістерській роботах повинні бути представлені всі наведені компоненти.¹⁷

У лексикографічних джерелах, зокрема в лінгвістичних словниках, пояснюються слова з погляду їхнього лексичного значення, походження, правопису, наголошення, відповідності слів однієї мови словам інших мов тощо.

Тлумачні словники з'ясовують основні, прямі й переносні значення слів певної мови.

Синонімічні словники подають слова з близьким значенням, згруповані в синонімічні ряди.

Фразеологічні словники пояснюють значення й уживання ідіом — стійких сполучень слів.

Термінологічні словники подають значення термінів із певної галузі знань — фізики, біології, літературознавства тощо. Бувають одномовними, двомовними чи кількамовними.

Діалектні словники з'ясовують значення й межі поширення діалектних слів незалежно від того, чи відомі вони в літературній мові.

Існують також словники мови письменників, словники рим, словники власних імен і прізвищ, морфемні словники, топонімічні словники, частотні словники, антонімічні словники та інші відповідно до різних потреб мовознавців.¹⁸

Наукове цитування — достовірна вказівка на джерело інформації з застосуванням бібліографічного посилання. Використовується при цитуванні фрагментів тексту, формул, таблиць, ілюстрацій; запозиченні положень; перефразуванні й недослівному відтворенні фрагмента чужого тексту; аналізі змісту інших публікацій; згадці публікацій, які більш повно описують матеріал.¹⁹

Відповідно до стандарту посилання в тексті вказують на порядковий номер джерела в порядку появи в тексті роботи, але не містять імен авторів чи назв. Номери джерел вказуються в квадратних дужках. Можуть бути розділені крапкою з комою, якщо необхідно вказати кілька творів одного автора чи декілька різних джерел. Посилаючись на конкретне твердження у великому документі, можна включити номер сторінки: «[3, с. 231]». При повторенні посилання необхідно використовувати той самий номер.

У списку джерел — окремому розділі після основної частини праці — усі елементи нумеруються цифрами без крапок або інших роздільників, за винятком пробілу. Необхідно зазначити авторів, назву роботи, інформацію про публікацію, частиною якої є робота, інформацію про видавництво, номер і том журналу, рік видання, а також кількість сторінок або URL-адресу.

Типовий бібліографічний опис книги: «Краснокутська Н. С., Коптєва Г. М. Оцінка бізнесу. Харків : НТУ «ХПІ», 2021. 229 с». Ініціали розділяють пробілом. Автори перераховуються в тому ж порядку, що й у джерелі. Якщо авторів більше трьох, можна використати скорочення «та ін.» чи «et al.» залежно від мови джерела. Двокрапка — спеціальний роздільник, пробіли треба з обох боків від неї.

Перед назвою книги слід уточнити назву розділу, якщо в конкретного розділу є окремі автори. Назву книги тоді можна писати курсивом. В описі розділу книги часто вказують редакторів книги: «Тютюнник Ю. М., Тютюнник С. В., Романченко Ю. О. Методичні аспекти аналізу майнового стану суб'єктів державного сектору. Актуальні питання сучасної економічної науки / за ред. В. І. Аранчій, Л. О. Дорогань-Писаренко. Полтава : ТОВ «Симон», 2018. С. 171–185».

При посиланні на інтернет-ресурс після його URL-адреси слід уточнити дату звернення: «URL: https://example.com (дата звернення: 23.01.2026)». Можна посилатись на цифровий ідентифікатор наукової статті: «DOI: https://doi.org/10.1108/…», тоді дата звернення не є необхідною, оскільки стаття незмінна.²⁰

Суть компонентного аналізу як лінгвістичного прийому полягає в розщепленні значення слова на семи — складові компоненти. За цими ознаками лексичні одиниці зіставляють з іншими одиницями, які мають із ними семантичну спільність. Терміни спорідненості описують за допомогою трьох компонентів: стать, характер спорідненості (пряма чи непряма), покоління.

Значення слова залежить від структурної організації сем, їхнього способу групування, відношень між ними. Структурна організація визначається на основі сполучуваності слова; відношення визначаються частотністю слів, які сполучаються з аналізованим словом і є експлікантами певних сем — компонентний аналіз у сучасних дослідженнях поєднується з дистрибутивно-статистичний.

Компонентний аналіз можна представити у вигляді таблиць, де по вертикалі розташовано аналізовані слова, а по горизонталі — семантичні ознаки. На перетині слова й ознаки ставиться плюс за наявності ознаки в слові.

Розрізняють декілька видів сем.

Класема, або категоріальна сема відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія).

Архісема спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття).

Диференційна сема допомагає розрізнити значення (інтенсивність, одно- чи різноспрямованість).

Інтегральна сема спільна для двох чи більше значень.

Ймовірнісна сема не характеризує предмет, а виявляється в певних ситуаціях (асоціація слова з певною ознакою).

Градуальна сема представляє ступінь вияву ознаки.

При компонентному аналізі значення не лише розщеплюють на складники, а й синтезують їх.²¹

В основі порівняльно-історичного методу лежить факт рівномірної появи компонентів мови, тобто пласти різних хронологічних зрізів існують одночасно. Метод порівнює найбільш усталені елементи мовних систем.²² Порівняльно-історичний метод орієнтується на морфеми, а не слова, оскільки слова легко запозичуються. Метою порівняльно-історичного методу є відкриття законів, за якими мови розвивалися. Основні прийоми — визначення генетичної належності мовних явищ, систематизація відповідностей і відхилень, моделювання архетипів, хронологічна й просторова локалізація. Найважливіша процедура порівняльно-історичного методу — реконструкція звуків і морфологічних архетипів.²³

Зіставно-типологічний метод — прийом дослідження мови через її системне порівняння з іншою мовою задля виявлення специфіки. Порівнювані мови можуть бути як споріднені, так і ні. Передусім досліджується структура мови.²² Якщо порівняльно-історичний метод встановлює відповідності, зіставний — шукає відмінності, встановлює діафонію, діаморфію, діасемію й діалексію.²⁴

Лінгвістична типологія порівняльно вивчає структурні й функціональні властивості мови — незалежно від генетичних відношень між ними. З'ясовує найбільш загальні закономірності будови та функціонування різних мов.

Залежно від кількості досліджуваних мов виділяють загальні й конкретні типологічні дослідження. Залежно від об'єкта вивчення розрізняють структурну й соціальну типології. Залежно від способу постановки завдань — таксономічні й пояснювальні типологічні дослідження. Залежно від того, як розглядаються властивості мови, є статична й динамічна типологія.²⁵ Об'єктом типології